Чесно кажучи, останнім часом я вкрай виснажена. На роботі завал, та й взагалі життя зараз, самі знаєте, не цукор. Саме тому для мене було так важливо кудись вирватися бодай на три дні. 

І ось, всього за тиждень до нашої омріяної подорожі в Яремче, чоловік прийшов і заявив:

 – Мама з нами поїде! Їй теж треба відпочити, чистим повітрям поїхати.

 – Що знову?

 – А що вона тобі заважає. Усім разом веселіше!

Річ у тім, що ми ще жодного разу ніде самі не були. За три роки шлюбу свекруха їздила з нами завжди. І чоловік навіть не думав, що це недоречно. 

Ми побралися ще до війни. У весільну подорож до Одеси вирушили. І що? Свекруха з нами поїхала. Жила, щоправда, в сусідньому номері, та нам спасу від неї не було. На пляж – разом, в ресторан – втрьох. 

Згодом було ще кілька поїздок і завжди Алла Петрівна з нами. Вона взагалі з таких жінок, котрі не втрачають нагоди розважитися. Постійно з подругами зустрічається. Мало не кожні вихідні кудись вирушає. То в театр, то в кіно, то в сауну. І це у свої 56 років. З чоловіком вона вже давно розлучена. Мабуть, того й спокою їй нема.

На цей раз я вирішила показати й свої зуби.

 – Як поїде твоя мама – я дома залишусь!

– Як хочеш! Значить без тебе відпочинемо! Не знаю, може тебе навчили так неньку не поважати, але я не такий.

Такої відповіді я не чекала. Я кохаю свого чоловіка, але вже замислююсь, чи зможу жити з ним далі. 

Порадьте, що мені робити: провчити чоловіка і не їхати нікуди, вирушити взагалі окремо від них чи мовчки погодитись на чергову подорож втрьох? І взагалі – це нормально, така поведінка чоловіка?