Все починалося так незвичайно, трішки зворушливо і навіть романтично, як у кіно. Уляна працювала в дитячій поліклініці, що знаходилася в центрі міста, і доїжджала на роботу зі спального району, де мешкала сама. У свої тридцять два вона була ще незаміжньою, стомилася від самотності й почала задумуватися про сім’ю, про дітей, яких бачила щодня, і мріяла пригортати до себе рідне дитя.

Повертаючись якось пізніше, ніж звичайно, з роботи, Уляна залишилася в салоні автобуса одна. На зупинці водій чомусь не відчинив двері, а на прохання дівчини випустити її, просив спочатку вислухати його.

– Я закохався в тебе, як тільки почав їздити цим маршрутом. Вже з місяць спостерігаю за тобою через дзеркало, роблю різні знаки уваги, але ти не помічаєш, все така задумана сидиш, красуне.

– Я просто стомлена після роботи.

– То давай десь відпочинемо разом.

Він був такий простий і щирий, що Уляна погодилася піти з ним на побачення. З того часу вони з Марком почали зустрічатися, а згодом він переїхав із гуртожитку, де мешкав, у її квартиру. Уляна старалася догоджати чоловікові, смачно готувала, прала й прасувала одяг. Коли з кишені куртки випала фотографія, молода жінка побачила на ній трьох хлопчиків, дуже схожих між собою. «Племінники, – пояснив Марко, – шестирічний Захарко і трирічні близнята Микитка і Кирилко».

Вже з місяць тривала сімейна ідилія, аж тут її порушив дзвінок від мами Марка: потрібна допомога, так як погіршилося її самопочуття. Їхати з Уляною Марко не захотів, мовляв, не до знайомства зараз, але погодився взяти куплені дружиною подарунки для мами та хлопчиків.

Марко вже давно мав приїхати в рідне село і зателефонувати, як там мама себе почуває, але дзвінка не було й не було, та, нарешті, дався чути, що треба грошей на дороговартісне обстеження, і Уляна, звісно, надіслала йому на картку потрібну суму. Вона дуже скучала за чоловіком і, щоб хоч трохи позбавитися від самотності, запросила колежанку

Оксану пожити в неї, поки в її квартирі триває ремонт.

Подруги сиділи на кухні за вечірнім чаєм, як несподівано повернувся Марко. Він не приховував, що незадоволений присутністю в квартирі чужої людини, як сам впівголоса сказав Уляні. Оксана почула слова і викликала собі таксі, а Марко заявив, що забороняє дружині приводити колежанок, бо в них уже сімейне гніздечко, а не студентський гуртожиток.

Щоб перепросити подругу за поведінку чоловіка, Уляна запропонувала після роботи піти вдвох у кав’ярню, але Оксана покликала її на вечерю до себе додому. Там майстер Роман якраз закінчив ремонт, і господиня вмовила його скласти двом жінкам компанію. Цей чоловік був повною протилежністю Марка, скромний, несміливий, ввічливий, але з ним було цікаво, спокійно і затишно. В душевному спілкуванні непомітно пролетіло кілька годин.

А вдома Уляну чекала сварка через пізнє повернення від подруги. Це був перший дзвіночок, що навряд чи складеться в них спільне життя, якщо ні гостей запросити не можна, ні самій погостювати. Але жінка понад усе боялася втратити Марка і стерпіла його ставлення, більше того, наступного дня надумала приготувати романтичну вечерю.

На ринку Уляна несподівано зіткнулася з Романом. Як знайомі вони перекинулися кількома словами. При нагоді Уляна сказала, що хотіла б такий же ремонт, як Роман зробив в Оксани. І не здогадувалося цих двоє просто знайомих, що з вікна маршрутки їх побачив Марко і казна-що подумав. А вдома, побачивши у вітальні романтичну обстановку, скинув зі стола скатертину зі свічками і святковою вечерею, включив ревнивця Отелло і підняв такий галас, що, мабуть, чув увесь під’їзд. Уляна поспішно залишила квартиру і помчала до подруги переночувати.

Хоч Уляна, повернувшись уранці, вказала співмешканцю на двері, йому все ж вдалося перепросити її. Хтозна-скільки проіснувало б їхнє цивільне подружжя, якби одного дня в двері квартири не подзвонили. Уляна відчинила і побачила жінку з трьома малими дітьми.

– Я до Марка Павленка, – заторохтіла незнайомка, – хотіла сюрприз зробити, в гуртожиток із дітьми приїхала, а його сусід Роман каже, що він живе ось за цією адресою.

– Так, а я цих хлопчиків знаю, бачила їх на фотографії в  їхнього дядька.

– Ви хотіли сказати «татка»? – поправила гостя.

– Хіба вони не його племінники? – навіщось перепитала Уляна, хоча й так уже все було зрозуміло.

– Вони – його дітки! – підвищила голос жінка.

В цей час із кімнати вийшов Марко, що після роботи відпочивав на дивані. Була, як у відомій театральній виставі, німа сцена, доки не оговтались діти, побачивши тата. Якби не малеча, дорослі не змогли б емоціям дати раду.

Коли справжня сімеєчка возз’єдналася за дверима квартири, Уляна дала сльозам волю. Оксана ніби щось відчувала, набрала номер подруги, але та не відповідала. Тоді вона зателефонувала своєму недавньому майстрові Роману, який проговорився їй, що йому дуже сподобалася Уляна, але вона вже має чоловіка. А Роман уже знав про походеньки свого односельця, з яким приїхав на заробітки в столицю та замешкав у гуртожитку. Вдвох із Оксаною вони поїхали втішати її подругу.

Коли гіркота невдалих стосунків трохи забулася, Роман освідчився Уляні. Він ніколи не був одружений, але мав серйозні наміри розпочати подружнє життя з реєстрації шлюбу та вінчання. Пара дуже щаслива.