З Андрієм я познайомилася на третьому курсі університету. Закохалися, почали зустрічатися і зрештою одружилися. Жили на орендованій квартирі, почали працювати, з часом взяли квартиру в кредит. Все було в нас добре, ми кохали один одного і майже ніколи не сварилися. Жили як всі. Але коли ми вирішили стати батьками, в нам не вдавалося. Ми звертались куди тільки можливо, але мене повідомили, що я ніколи не зможу стати мамою.
З того моменту в наших стосунках все змінилося. Андрій став якимось чужим. Перестав приділяти мені увагу, постійно затримувався на роботі, а вихідні проводив з друзями. Я в усьому винуватила себе і сама шукала виправдання для чоловіка. Думала, що пройде якийсь час і в нас усе налагодиться. Але марно.
Як сніг на голову, я дізналася, що колега по роботі мого чоловіка, чекає дитину. А батько мій чоловік. Для мене це було все. Не буду описувати, що я пережила в той період, але ми розлучилися. Та це, ще не все. Кредит на квартиру був оформлений на чоловіка, тому я, на додачу до всього залишилася на вулиці. А в нашу квартиру він привів свою нову жінку.
Мені нічого не залишалось, як піти на орендовану квартиру і щоночі плакати в подушку. Я думала, що життя скінчилось. Але дякуючи подругам я потроху почала оговтуватись. Вже через два роки я познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком. Звати його Вадим.
Так сталося, що мене з ним познайомила моя подруга. Виявилося, що після того як його кинула дружина, він переїхав у наше місто, не сам а з двома чудовими дітками – хлопчиками близнюками, яким виповнилося по п’ять років.
Тепер я нарешті мама. Дуже щаслива і любляча мама, я просто обожнюю цих хлопчаків і вони мене теж. Тож ніколи не втрачайте надію, у світі так багато діток, яким потрібна мама.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
