Моя мама була особливою. Усім довкола вона дарувала свою любов. Допомагала людям, годувала безпритульних тварин, обожнювала квіти. Її дім нагадував оранжерею – всюди були квіти. Вона дбайливо їх доглядала. Мене часом це дивувало.
– Мамо, ти з ними, як з дітьми малими!
– Так і є. Доню, хто не любить рослини – не любить і людей! Те саме і з тваринами.
Ненька мала трьох кішок. Підібрала їх на смітнику, вимила, вилікувала. Я тоді поїхала на навчання, а вона тішилась, що не сама залишилась. Роки минали. І раптом матуся почала втрачати вагу. Я відразу подумала, що щось зі здоров’ям. Самотужки відвела її до лікаря. Тоді моє життя й перевернулось.
Мама хворіла не довго. За пів року вона згасла. Навіть тоді клопоту не завдавала мені. Ніколи не скаржилась, не плакала. Я самотужки доглядала її.
Після смерті рідної мені було вкрай важко. Не знаходила собі місця. Врятував тоді мій Андрій. Він завжди був поруч, підтримував і в усьому допомагав. Згодом коханий переїхав до мене в мамину квартиру. Там я продовжувала доглядати мамині улюблені орхідеї і її котів.
Згодом ми з Андрієм побралися. З його рідними я спілкувалась вкрай рідко. Свекруха завжди мене лякала, вона педіатр ще радянського гарту. Сувора, в костюмі та з гулькою на голові.
Коли ж я завагітніла ми з чоловіком вирішили поїхати на тиждень в Карпати. Дуже кортіло відпочити. Та повстало питання, хто наглядатиме за квартирою і котами. Тоді Андрій запропонував дати ключі його мамі. Я й погодилась. Тиждень минув досить швидко. Та я дуже хотіла додому. Наче щось відчувала.
Щойно увійшла – побачила брудні сліди на підлозі. Тоді побачила немиті горнятка в раковині. Та найбільше мене здивувала тиша. Коти не вибігли мене зустрічати. А з підвіконь зникли орхідеї. Не було й інших рослин в домі. Я мало не знепритомніла тієї миті. Тоді ж почала кричати на чоловіка. Ми відразу поїхали до свекрухи.
– Де мої тварини? де квіти?
– Там де й мають бути – на смітнику. Тобі дитину народжувати скоро. Як сама головою не думаєш – мушу я подбати.
– Чого це не думаю?
– Коти розносять небезпечні захворювання, глистів. А від рослин – алергія. В таких умовах не можна дитину ростити. Хто потім малого лікуватиме? Це ще як народиться здоровим.
Сльози лилися з моїх очей, а в серці була буря. Це ж мамині. Як так можна.
– Правду ненька казала – хто не любить тварин – не любить і людей. Не знаю, як ви лікарем працюєте. Але в мій дім більше не приходьте.
Я йшла геть, а вона щось там кричала. Андрій пішов за мною. Ми поїхали на смітник і навіть знайшли там одного кота. Сподіваюсь інші потрапили все ж в добрі руки. Я не знаю, як людина може так чинити? Чому вона не розуміє, що це неправильно?
Чоловік благає помиритися зі свекрухою, та я її й бачити не хочу! Скажіть, що мені робити? Порадьте!
