Сьогодні, коли я вже заміжня жінка, повертаючись у минуле, можу багато що порадити жінкам, які ще не в шлюбі. Слухайте лише своє серце, поради рідних та друзів, то звичайно добре, але правду вам скаже лише ваша душа.
У кожного своя доля. Я в шлюбі вже 5 років. Не можу сказати, що я нещасна. Це був мій свідомий вибір і він досить вдалий.
Коли я виходила заміж, я була на 5 курсі медичного університету. Мені було 23 роки, а йому 48. Він ровесник моєї мами, навіть старше на рік за неї.
Він красиво доглядав за мною, говорив правильні слова, дбав про мене. І я зважилася прийняти його пропозицію, незважаючи на різницю у віці в 25 років.
Звичайно, це рішення не далося мені дуже легко. Звісно, що я довго роздумувала і переживала. Чесно скажу, були деякі моменти, які підштовхнули мене на цей крок. Ми з матір’ю жили одні. Мій рідний батько нас покинув, коли мені навіть і року не було. Мама так і не вийшла заміж вдруге. Тягла все на собі одна. Робота, домашні справи, ще й дитя на її плечі.
У фінансовому плані ми не голодували, але і не шикували. А в той рік, мамин рідний брат захворів і мама продала нашу квартиру, щоб зібрати грошей на лікування.
Братові, дякувати Богові, стало краще, а ми залишилися без грошей зовсім за душею, і тепер ще й без квартири. Практично на вулиці. Я сильно переживала. А тут з’явився чоловік, який так галантно за мною доглядав. Ця людина мала можливість і була готова, на той час, вирішити всі мої фінансові труднощі. Обіцяв, що я не буду ні в чому мати потребу. Я погодилась. Повірте, краще жити в достатку, ніж так, як жили ми з моєю мамою останнім часом.
Мама не хотіла втручатися, хоча казала, що хіба я буду щасливою з таким чоловіком.
Як тільки ми одружилися, він купив мамі однокімнатну квартиру в центрі. Щомісяця перераховує їй кошти на проживання. І я спокійна. За ці 5 років шлюбу мій чоловік жодного разу мене не дорікнув ні в чому. А я в подяку за це, намагаюся бути гарною дружиною.
Вдома завжди прибрано, їжа готова, зі свекрухою ми в теплих відносинах. У нас народилися двоє прекрасних дітей, дівчинка і хлопчик. Щороку ми всією сім’єю їздимо на відпочинок закордон. А в цьому році на честь отримання диплома, нарешті я закінчила медичний, він подарував мені шикарний автомобіль.
Чи люблю я його, напевно ні, швидше за поважаю його дуже, як дуже рідну і дорогу мені людину. Звичайно, в нашому житті трапляються і деякі незручні моменти. Іноді коли ми разом йдемо по магазинах, нас приймають за батька і доньку.
Мої подруги та рідні дуже заздрять мені. З боку ми дуже ідеальна сім’я. Звичайно, що я їм зовсім нічого про мого чоловіка не розповідаю. Мої подруги іноді запитують мене:
– Як там твій тато, відпустить тебе гуляти?
Але скажу вам чесно, мій чоловік дуже мене ревнує. Тому гуляння з подругами, а тим паче різні корпоративи на роботі, де є чоловіки, для мене рідкість. А в іншому все добре у нас в сім’ї. Інколи мама запитує, чи я щаслива. Я незнаю, що сказати, думаю, що так, адже не знаю, як склалося б моє життя, якби я не зустріла цю людину. Тому я дуже вдячна своєму чоловікові.
