Котрий місяць мій чоловік обіцяв знайти роботу і ніяк не міг. Насправді роботи в місті вистачало. Було б бажання. Однак, він хотів працювати виключно на себе.
– Ти ж знаєш, я хочу свій автосервіс!
– На це потрібні гроші, і ти це знаєш. На відкриття будь-якого бізнесу, має бути початковий капітал, – сказала я.
– Правильно. Радий, що ти це розумієш!
– І де ти його візьмеш? – з цікавістю спитала я чоловіка.
– Деякі накопичення я маю. Мати дала із продажу дачі. Щоправда, там лише половина.
Паралельно я накладала чоловікові сніданок. До речі, продукти який місяць, я теж купувала власним коштом.
– Чудово! Тоді йди та заробляй другу.
Спершись на спинку стільця і вплітаючи яєчню за обидві щоки, Савелій відповів з набитим ротом:
– Ти знущаєшся? Ким я піду працювати, простим автомеханіком? Це вже давно не мій рівень. А керівників скрізь вистачає.
Так, гонору у чоловіка хоч греблю гати й амбіції били ключем. Він завжди був таким. Ніколи не хотів працювати “на дядька”. Однак, і на відкриття власного бізнесу грошей не було.
Хоча в мріях він уже давно уявляв себе успішним підприємцем, який купається в грошах і їздить на дорогому новому авто преміумкласу.
Тому щоразу, коли мені траплялося нове оголошення, він відкидав його. Одного разу навіть вдалося чоловіка по знайомству влаштувати, але він не пропрацював і цілого дня.
– Ти чого так рано повернувся? Робочий день ще в самому розпалі – здивувалася я, коли чоловік зайшов у квартиру, ледве настав обід.
– Нехай вони самі працюють на цьому вошивому автосервісі. Там навіть бути гидко. Зроби те, зроби це – почав скаржитися Савелій, знімаючи взуття.
– А як ти хотів?
– Щоб мені під вухом ніхто не дзижчав. Я – автомеханік вищого класу і сам знаю, як треба лагодити машини. Не їм мене вчити!
” Чоловік ніколи не вмів працювати з людьми й адекватно сприймати критику на свою адресу” – подумала я.
Так, Савелій дійсно звик зважати тільки на себе. Ніколи не хотів слухати та чути інших. А на роботі так не вийде. Тому він продовжував котрий місяць мріяти про власний бізнес, та намагатися відкладати мої гроші.
Добре, коли якийсь підробіток траплявся від знайомих. А так, зовсім усе сумно було. Тож я продовжувала тягнути сім’ю сама.
Одного дня я прийшла з роботи й побачила гору немитого посуду. У цей момент чоловік дивився телевізор, а вісімнадцятирічна дочка Ліда грала у комп’ютерні ігри.
В університет вона вступати відмовилася. Однак, працювати йти теж не горіла бажанням. Мабуть, вирішила піти стопами батька, який подавав їй поганий приклад.
Хоча мріяла не про бізнес, а стати відомим блогером. Говорити, що це не робота, було марно. Однак вона завзято намагалася розвивати свій блог.
– Я звільняюся з роботи! – твердо заявила я, дивлячись на чоловіка.
– Чого це раптом? – обурився Савелій.
– Набридло тягнути вас на собі!
– У сенсі? А на що ми будемо жити? – обурилася дочка, яка щойно вийшла з кімнати.
– А на що хочете, на те й живіть. Мені вже байдуже. Це більше не може тривати!
Я пішла до кімнати, а чоловік та дочка пішли за мною.
– Зоя, я не зрозумів. Що ти замислила?
– Мам, це не смішно. Стривай, а ти куди? – спитала Ліда.
Сім’я була шокована, що я почала збирати валізи. Чоловік та дочка були настільки зациклені на собі, що забули про мою відпустку.
Спочатку я хотіла провести її вдома, та приділити час близьким. Але потім зрозуміла, що надто багато часу їм приділяла. У результаті, зовсім забула про себе.
– Я їду, а ви, як бажаєте. Закінчаться гроші, щось придумаєте. А я хочу пожити для себе!
– Що означає для себе? Що ти замислила? – кричав чоловік.
Але я його вже не чула. Я була зайнята своїми думками. Поняття не мала, куди мені йти, адже спочатку я не планувала проводити відпустку поза домом.
В останній момент мене остаточно все дістало. Дорогою на вокзал я згадала про свою стару подругу, яка мешкала в Одесі. Колись ми з Кариною навчалися в одному класі. Потім її родина переїхала і лишилася там жити.
Бачились ми зрідка. Хіба що, коли Карина приїжджала до бабусі. Однак, попри роки та відстань, продовжували дружити.
– Карин, твоя пропозиція ще в силі? Я хочу приїхати до тебе.
– Та ти що? Звісно, так! Запитуєш ще. Ти одна, чи з родиною?
– Одна.
– Що таке?
– Потім поясню. Надішли мені адресу.
– Так, звичайно. Лови. Втім, я сама зустріну тебе на вокзалі.
Я була щаслива бачити свою давню подругу. Я розуміла, що ця поїздка, та присутність близької людини, необхідні мені, як повітря.
Тому, що за весь цей час, я вимоталася, та морально втомилася. Чоловік-ледар і донька-нахлібниця – це ще те задоволення в житті!
Коли я все це розповіла Карині, та була шокована. Тому, що раніше я мовчала і, воліла не виносити сміття з хати.
– Я здивована, як ти взагалі це терпиш!
– Сама не знаю. Тож, вирішила поїхати якомога далі від цього хаосу.
– Правильно зробила. Мені лише цікаво, як вони будуть тепер жити без тебе, та на що? – поцікавилася подруга.
– Ти знаєш, мені все одно. Двоє дорослих людей, щось придумають. Ще б рік тому мене б совість живцем з’їла, а зараз мені все одно. Нехай, як хочуть…
– Ти молодець, ходімо. Незабаром час обідати.
Карина допомогла мені з речами, і ми вирушили додому.
Я була щаслива, та повноцінно відпочивала. Слухавку від чоловіка та дочки, цілеспрямовано не брала. Бо знала, що почнуться прохання якнайшвидше надіслати гроші.
Однак, через два тижні, як тільки відпустка повинна була добігти кінця, я отримала дивне смс від дочки.
“Мамо, швидше приїжджай, я більше так жити не можу… Я не хочу жити з ними…”
З ким із ними, було не зрозуміло. Може, чоловік покликав додому свекруху?
Раніше дочка ніколи не писала такого, тому я захвилювалася і вирішила зателефонувати.
– Може, вони це все спеціально придумали? – Припустила Карина.
– Не думаю. Ліда може й хитра, але чесна.
Дочка відповіла мені у сльозах.
– Що трапилося? – стурбовано запитала я.
– Мамо, я не можу тут більше жити. Він привів додому цю дурепу. Вона мені життя не дає!
– Яку ще дурепу? Я нічого не розумію.
– Марину з третього під’їзду. Тільки зараз з’ясувалося, що весь цей час батько мав коханку. Мам, забери мене звідси!
Карина чула всю розмову, а я схопилася за голову. Останнім часом я підозрювала щось недобре. Аж надто часто чоловік прагнув допомагати цій самій сусідці.
І, як виявилось, явно не просто так.
– Мені час їхати до дочки.
– Стривай, а далі, що робитимеш? – спитала мене Карина.
– На розлучення подам.
– А жити де будете? Поки вашу квартиру поділять, мине час.
– Ти маєш рацію. Не знаю, щось придумаю.
Я вже нервово збирала речі та рвалася до виходу.
– Стій! Пропоную забирати дочку і приїхати до мене.
– У якому сенсі? – Здивувалася я.
– У прямому. Мені зараз допомога потрібна в розвитку туристичного бізнесу. Постояльців повно, а стежити за всіма я не встигаю. Будеш моїм менеджером. Як квартиру поділять, визначимося із житлом.
Я навіть не знала, як дякувати подрузі. Найкращий варіант – це виїхати з міста, де все нагадувало про колишнього чоловіка.
Довго не міркуючи, я погодилася на пропозицію Карини, та поїхала за дочкою.
Савелій очікував, що зараз буде грандіозний скандал, але я поводилася абсолютно спокійно.
– Навіть скандал не закотиш? – здивувався Савелій.
– А сенс? Це все одно нічого вже не змінить. Тільки май на увазі, що майно я відсуджу в тебе по повній.
Як завжди, він продовжував щось кричати мені в слід, але ми з Лідою його вже не слухали.
Після приїзду до Одеси, я серйозно поговорила із дочкою. Я сказала, що якщо та не почне працювати, то першим рейсом відправлю її жити до батька.
На подив, Ліда була згодна на будь-які умови, аби жити зі мною.
– Мамо, я навіть посуд у тітки Карини готова мити, тільки не виганяй назад!
Я посміхнулася і ми вирушили до Карини.
Через деякий час я справді відсудила у чоловіка половину квартири й, на отримані гроші, ми з дочкою придбали тут кімнату.
Так, житлова площа була відносно невелика. Але це не найголовніше! Попереду у нас було щасливе життя біля моря і без людини, яка спочатку не цінувала чужої праці, а потім безсоромно зрадила!
