Мій син не запросив мене святкувати народження єдиного онука, та ще й винною вважає мене. Якось поїхала я в торговельний центр, щоб прикупити продуктів. І випадково зустріла там своїх сватів. Ой, кажу, а ви тут яким вітром, Марино Павлівно? А вона – а ми з чоловіком за продуктами приїхали. У суботу вирішили нарешті зібратися, відзначити народження онука.
Галина ще слабка, так що домовилися, що відзначати будемо у нас, вони приїдуть з малюком, а я сама приготую стіл, як би їм в подарунок…
Моєму сину 29 років, вони з дружиною п’ять років малюка чекали. Живуть діти окремо з самого початку. Нас, батьків, в усі тонкощі свого життя і планування дитини нас не посвячували, але я знала, що там все непросто. Нарешті їхня мрія здійснилася. Малюк народився слабенький, їх відразу в лікарню перевели. Ми готувалися до виписки з кульками – не вийшло, настрій був не той, і взагалі…
Онука я не бачила ще жодного разу, тільки на фотографіях, які кілька разів надсилав син. Молодим батькам і правда було не до оглядин і гостей, хоча справедливості заради треба відзначити, що сваха, мама невістки, там днювала і ночувала. Я теж багато разів пропонувала будь-яку допомогу, але мені чемно дякували і від участі в загальній метушні усували.
Відносини з невісткою у мене, чесно кажучи, не найтепліші. З самого початку Галина тримає дистанцію. Друга мама їй не потрібна, у неї своя є.
Ну, я в мами і не лізу. Але ось бабусею бути дуже б хотіла. Накупила до народження дитини подарунків, з нетерпінням чекала, коли мене запросять в гості познайомитися з онуком. Малюк вже місяць як вдома, і син по телефону говорить, що і він, і Галина почуваються непогано. Але свято з нагоди його народження все відкладалося: син говорив, що малюкові треба зміцніти, а дружині трохи прийти в себе.
А тут сваха повідомила, що готуються відзначати, вона м’ясо купила, овочі, стіл накриє. В гості прийде старша сестра Галини з чоловіком, бабуся і навіть кілька подруг. Тобто доволі велике застілля збирається, не тільки родичі…
Я ще кілька хвилин поговорила з сватами про онука, потім попрощалася, пішла далі, і тут згадала, що в суботу син обіцяв приїхати і допомогти розібрати стару шафу для продажу.
Дзвоню синові, кажу, слухай, я тут дізналася, що захід у вас в суботу, будете святкувати народження малюка, так що зустріч наша з приводу шафи, мабуть, відміняється! Він, такий – ой, мам, точно, вибач будь ласка, в суботу не вийде, давай на тижні тоді зателефонуємо, домовимося, коли…
Я прийшла додому і не розуміла, що мені робити. Адже, судячи з усього, на це свято мене ніхто не запросив. Ні сваха – але вона і не повинна, це по ідеї не її свято – ні син, ні, тим більше, невістка…
То була середа і я вирішила почекати до суботи в надії, що про мене ще таки згадають. Але ніякого запрошення не було, хоча я і дуже його чекала. Звичайно, ні на яке свято незваним гостем поїхати я не наважилася.
Образилася я, звичайно, дуже сильно. Колись щодня дзвонила синові, а тут пішла в підпілля. Не дзвоню більше, не надокучаю, нічого не випитую. Він схаменувся тільки через тиждень взагалі! Дзвонить – ой, мамо, а що там щодо шафи? Я кажу, вирішила я вже проблему з шафою, найняла людину, він все зробив.
Син – ну, вибач, у мене тут родина, закрутився, забув зовсім… Кажу – звичайно, нічого дивного. У тебе тепер сім’я, а я, напевно, так, мимо проходила, мене навіть на сімейні свята не кличуть.
Як це, каже, не кличуть? Теща сказала, що вона тебе запросила, коли в магазині зустріла!
Я була ошелешена – розмову зі свахою я пам’ятаю прекрасно. Впевнена, що ніякого запрошення не було. Вона сказала, де святкувати збираються, хто прийде, розповіла, що готувати буде. Але слова «Приходьте!» не вимовляла, це сто відсотків. Але навіть не в цьому справа…
Хіба сваха повинна запрошувати на подібні заходи? З сином я говорила по телефону через п’ять хвилин після розмови з нею. Він теж мене не запросив, я пам’ятаю абсолютно точно. Ми стали обговорювати, коли зручніше приїхати і розібрати шафу.
Зрештою, зателефонувати і запросити мене на свято могла і невістка. Але вона цього не зробила, хоча подруг зібрала. Ну от як це називається?
– Ви просто не хочете мене бачити, я зрозуміла! – сказала я синові.
– Мамо, не вигадуй, – зметнувся той. – Шукаєш, на що образитися, я не розумію? Тобі сказали, коли і де буде свято, треба було збиратися і приїжджати! Батьків взагалі не запрошують, на те вони і батьки, близькі люди. Письмове запрошення тобі треба було прислати, чи що?
Якби Марина Павлівна не хотіла тебе бачити, вона б і не стала тобі взагалі нічого говорити про свято, подумай сама. Вона сказала – значить, запросила і тебе. Ти сама собі проблему придумала, сама образилася. І даремно не прийшла! Це ми повинні ображатися, за великим рахунком!
Таким чином, я ще й винна вийшла – невже і справді треба було збиратися і приїжджати, не чекаючи церемоній із запрошеннями?
