– Не бурчи, га! Я дорослий чоловік і сам вирішую, коли мені треба відпочити!
Григорій заштовхував купу літніх футболок у розстібнуту дорожню сумку. Вона лежала на розкладеному дивані. Марина стояла за кілька кроків, сховавши руки в кишені домашньої кофти, і мовчки стежила за його зборами.
– Вирішуєш ти, – сухо сказала Марина. – А гроші на це рішення ти взяв із нашого спільного рахунку!
– Це сімейний бюджет! – Григорій підвищив голос, запихаючи в бічну кишеню сумки зарядку. – Я теж у нього вкидаю гроші. І я втомився! На роботі у мене страшенне напруження.
– Ти зі своїми графіками поставок у транспортній компанії сидиш собі рівно, а я з клієнтами розмовляю. Мені теж треба відновити сили!
Два роки вони збирали на капітальне утеплення лоджії. Узимку в їхній спальні гуляв крижаний протяг. Вони домовилися зробити там нормальне робоче місце й винести туди комп’ютерний стіл.
Марина брала додаткові зміни й рахувала кожну гривню. А три дні тому їй прийшло повідомлення з банку — рахунок був порожній.
– Добре, – сказала вона. – Припустімо, ти справді втомився. Але чому ти мовчки переказав усю суму й купив тур? Без жодного слова!
– Бо почалося б оте саме! – роздратовано махнув рукою Григорій. – Ти б почала все рахувати! Говорити про ту дурнувату лоджію. Та к чорту вона тобі здалася! Купимо обігрівач — і проблема вирішена.
– А мені потрібен нормальний статус! Я не можу сказати партнерам, що провів відпустку на дивані. Мені потрібен рівень!
– І цей рівень включає поїздку з мамою, – уточнила Марина.
– Мамі потрібне море! – Григорій випростався й подивився на дружину з викликом. – Вона все життя поклала на мене. У неї суглоби болять! Я маю право хоч раз вивезти матір на нормальний курорт. У пристойний готель, а не в діру!
– За мій кошт?
– За наш! – розізлився він. – Я чоловік у домі! Я ухвалив тверде рішення. А ти поводишся, як дріб’язкова рахівниця! Тобі шкода для здоров’я свекрухи?
Марина здивовано дивилася на чоловіка. Він щиро вірив у свої слова. Він забрав спільні заощадження, зірвав їхні плани на ремонт і ще й почувався ображеним благодійником.
– Цікаво ти це викрутив, – Марина поправила шпильку у волоссі. – Я, значить, дріб’язкова, а ти в нас щедрий син?
– Саме так! – самовдоволено хмикнув Григорій. – І взагалі, досить ображатися. Сама подумай: я полечу, ти тут відпочинеш. Ніхто тебе не смикатиме. Поживеш у тиші. Жінкам корисно інколи побути самій, зайнятися собою. Сходиш на манікюр…
– На ті гроші, що ти залишив на картці? – уточнила вона.
Григорій відмахнувся.
– Ну, перехопиш до зарплати в когось, не маленька. Доросла жінка повинна вміти планувати бюджет.
На тумбочці у передпокої задзвонив мобільний. Чоловік швидко підійшов до телефону, глянув на екран і одразу вмикнув гучний зв’язок.
– Так, мамусю!
– Синочку, – пролунав із динаміка поставлений, трохи пихатий голос Людмили. – Я речі спакувала. Ти таксі замовив?
– Замовив, мамо, машина буде біля твоєї хати о четвертій ранку.
– Чудово, – Людмила зробила багатозначну паузу.
– А то я вчора Вірі Петрівні із соцзахисту дзвонила. Ну, пам’ятаєш, ми з нею працювали. Розповіла їй, куди ми летимо.
– Вона, звісно, намагалася не показувати виду, але я ж чую — заздрить. Каже, не кожній вдається виховати такого сина.
– Ну, а як інакше, – задоволено протягнув Григорій, позираючи на Марину. – У нас усе на найвищому рівні.
– Я подивилася прогноз погоди, – продовжувала свекруха. – Там плюс тридцять. Вода ідеальна. Я собі навіть новий купальник купила. Зараз, звісно, речі жах як дорогі, але статус зобов’язує відповідати. Ми ж у п’ять зірок їдемо.
– Ні в чому собі не відмовляй, мамо.
– А Марина твоя там як? – голос свекрухи став трохи тихішим, але слова звучали чітко. – Не влаштовує сцен? Ти вже їй поясни, що не можна бути такою егоїсткою. Дружина повинна підтримувати чоловіка. Тим більше коли він робить таку благородну справу.
Марина зробила крок ближче до телефону.
– Я все чую, Людмило Степанівно.
На тому кінці повисла коротка пауза. Людмила явно не чекала, що гучний зв’язок увімкнений, але швидко зібралася:
– От і добре, що чуєш, Марино. Я тобі, як старша, скажу: вчись мудрості. Григорій у нас добувач. Йому треба відпочивати. А ти молода, ще встигнеш наїздитися. Лоджія ваша нікуди не втече.
– Ви маєте рацію, – відповіла Марина. – Лоджія нікуди не втече.
– Саме так! – вигукнула свекруха. – Гаразд, синку, я йду відпочивати. Завтра важкий день. Цілую.
Виклик завершився. Григорій поклав телефон у кишеню й подивився на дружину.
– Учись, поки я живий. Мама правильно каже. Мудрість треба виховувати. А ти через шматок пластику на балконі готова зруйнувати сім’ю.
Він підійшов до дивана, застебнув блискавку на сумці та перевірив кишені куртки.
– Так, досить ліричних розмов. Скинь мені на телефон електронні квитки. І ваучер на готель. Ти ж їх учора роздрукувала на робочому принтері?
– Не роздрукувала, – Марина обійшла дошку для прасування.
– У сенсі?
Григорій насупився.
– Я ж просив, – додав він.
– Нам завтра їхати. Ваучер потрібен у паперовому вигляді, я на стійці реєстрації з телефона нічого показувати не збираюся. Мені це незручно.
– Я не можу його скинути! Його немає.
Чоловік нерозуміюче втупився в неї.
– Ти що, знущаєшся? – Його голос став жорсткішим. – Зайди на мою пошту з ноутбука та перешли файл. Я ж бачив, що туди прийшло підтвердження від агенції.
– Прийшло, – спокійно відповіла Марина. – Три дні тому. А два дні тому надійшло повідомлення про скасування.
Григорій завмер. Рука, що тягнулася до ременя сумки, так і зависла в повітрі.
– Яке скасування?
– Звичайне, – Марина дивилася йому просто в очі. – Я зайшла у твій особистий кабінет на сайті туроператора. У тебе пароль один на всі сайти, ще зі студентських часів. І натиснула кнопку скасування.
Його обличчя витягнулося.
– Ти що накоїла? – слова застрягли в горлі. – Скасувала тур? І оформила повернення? Та як ти посміла? – вибухнув він, різко ступивши до неї. – Це мої путівки! Я їх оплатив!
– Із наших спільних грошей, – чітко сказала Марина. – Без мого відома ти взяв мою половину заощаджень! Я просто забрала їх назад!
Григорій нервово витяг телефон. Пальці судомно стукали по екрані.
– Там штраф за скасування! – випалив він, дивлячись у дисплей. – За три дні до вильоту вони утримають комісію!
– Комісія мінімальна, – Марина знизала плечима. – Я читала умови. Втратили дріб’язок у порівнянні із загальною сумою.
Головне, що я подзвонила в банк і заблокувала твій доступ до нашого рахунку. Гроші повернуться за кілька днів, і розпоряджатися ними буду я.
Він стояв посеред кімнати, хапаючи повітря ротом. Уся його пиха зникла в одну мить.
– Ти хвора? – видавив він.
– Ти розумієш, що ти накоїла? Нам завтра летіти!
– Ви завтра нікуди не полетите. Бронь готелю знята, квитки повернені в систему.
– А мамі я що скажу? – Григорій безпорадно сів на край дивана. – Вона всім колишнім колегам роздзвонила! Вона купила новий купальник!
– Скажи, що мудрість проявити треба, – порадила Марина.
– Вона сама п’ять хвилин тому говорила, що статус зобов’язує відповідати. От хай і відповідає реальності. Поїде на дачу! Там теж обіцяють плюс тридцять.
– Розблокуй рахунок! – зажадав він. – Зараз же подзвони в банк! Я наберу в агенцію, я все відновлю!
– Не подзвоню, – Марина відступила на крок, тримаючи дистанцію. – А коли гроші повернуться, я одразу перекину їх на свій вклад без права дострокового зняття. Там вони лежатимуть до весни. А навесні я найму бригаду й утеплю лоджію!
Григорій відкривав і закривав рота, намагаючись знайти слова.
– Ти… ти просто нестерпна жінка, – нарешті процідив він.
– Яка є, – Марина поправила комір кофти. – Зате тепер у мене буде утеплений балкон.
Заперечити йому вже було нічим. Ваучерів немає, квитків немає, доступу до грошей теж.
Наступного дня о четвертій ранку в передпокої ніхто не метушився. Дорожня сумка так і валялася на підлозі біля дивана нерозібрана.
Григорій лежав, уткнувшись носом у шпалери, й удавав, ніби міцно спить. Марина одяглася, взяла ключі з тумбочки та вийшла з квартири.
Попереду була ранкова зміна на роботі, і настрій у неї був суто робочий. Хоча… відчуття перемоги й справедливості все ж додавали урочистості її погляду та впевненому кроку…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Схвалюєте вчинок Марини? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!