– Я не зрозуміла, Таня, це такий святковий жарт, чи що? – з витягнутим від подиву обличчям запитала Ніна, ледь увійшовши до вітальні.
Вона не змогла приховати розчарування і тому зараз виглядала розгубленою.
Ще хвилину тому зовиця широко посміхалася, ввалившись у передпокій разом з усією своєю родиною. Вона вигукувала новорічні привітання і сипала навколо різнокольоровим конфетті.
Багато років поспіль вони приходили без запрошення на святкування Нового року до невістки і брата. Цей рік не став винятком.
– У чому справа, Таня? Це жарт? – здивувалася Ніна, стоячи посеред вітальні.
– Ні, не жарт. Я теж, знаєш, в подиві. Віктор запевнив мене, що цього разу все буде по-іншому. І я навіть зраділа.
Ну, думаю, нарешті відпочину, відчую себе гостею у власному домі, – як ні в чому не бувало відповідала їй хитра Таня.
Зовиця безглуздо кліпала очима, оглядаючи порожній стіл у вітальні. А потім з таким же обличчям увійшла в абсолютно чисту, без натяку на будь-яку їжу, кухню Тетяни.
Духовка була вимкнена, а на обробному столі не громіздилися купками відварені овочі для салатів.
Не стояли банки з горошком, кукурудзою, маринованими грибами, солоними огірочками і консервованим ананасом, чекаючи своєї черги, щоб потрапити в який-небудь салат.
Не було нарізаної ковбаси і сиру, ароматний оселедець не ховався під своєю звичною бордовою шубою, не смажилися тости для майбутніх бутербродів.
Кухня Тані була ідеально чиста. Навіть стерильна.
Та й сама Тетяна виглядала неналежним чином для такого моменту.
Вона вже вбралася, одягнувши шикарну блискучу сукню з глибоким декольте, зробила гарну зачіску і святковий макіяж. На ноги одягла туфлі на високих підборах.
І взагалі нагадувала якусь артистку, а не привітну господиню, яка клопоче біля столу. Це було дуже дивно, якщо врахувати, що столу до свята у неї не було зовсім.
Двоє її дітей, племінники Ніни, лежали зараз на дивані перед телевізором, дивилися мультики і хрумтіли якимись сухариками з пакета.
– А ти чого… це? Де стіл? Коли готувати зібралася? До Нового року залишилося всього нічого, – продовжувала дивуватися Ніна, обходячи квартиру невістки і брата в надії знайти хоч якийсь натяк на майбутнє застілля. Все було марно – їжею ніде і не пахло.
У цей час чоловік Ніни Олексій і троє їхніх дітей, звільнившись у невеликому передпокої від численних шапок, курток і шарфів і зваливши все це величезною купою на стілець біля вхідних дверей, увійшли в кімнату.
Вони теж були неабияк засмучені тим, що їм не доведеться відразу ж сісти за святково накритий стіл.
Після прогулянки по новорічному містечку і катання з гірки, а також міцного морозу це було б дуже доречно, тому що всім вже неабияк хотілося підкріпитися. Але їжі ніде не було видно.
– Я ось теж здивована не менше за тебе, Ніно, – вимовила дивну для жінки фразу Тетяна. – Чому ти прийшла так пізно, та ще й без продуктів? Ніно, ти забула, чи що?
Тетяна своїм питанням поставила зовицю в глухий кут, від чого та довгим і нерозуміючим поглядом дивилася на господиню квартири.
А потім відповіла питанням на питання. Точніше, задала відразу кілька питань, тому що була розгублена і здивована обстановкою в квартирі Тетяни. І мозок її видав відповідну реакцію на дивну ситуацію.
– А де Вітька? І чому я повинна була прийти до вас з продуктами? У вас що, проблема з грошима, Таня? Або ви з Вітькою обидва відразу розучилися готувати?
– А твій брат сьогодні працює, обслуговує якийсь корпоратив в готелі. Зараз всі шеф-кухарі на розхват. Не зміг відмовитися. Звільниться чоловік десь за годину до Нового року.
Так він мені сказав. Прийде якраз до бою курантів, – спокійно відповідала Таня, розглядаючи яскравий святковий манікюр на своїх нігтях.
– Ось молодець! У нього гостей повний будинок, а він там десь гроші заробляє, – кисло простягнула Ніна. – Ну, братику, підвів нас усіх.
– Мамо, ми хочемо їсти, – почали нагадувати дітлахи, племінники Віктора. – Коли вже сядемо за стіл?
– Та почекайте ви! – фиркнула на них Ніна. – Льошо, займи чимось дітей, тут взагалі незрозуміло, що відбувається.
– Ні, ну правда… – Олексій, чоловік Ніни, теж був без настрою і не намагався цього приховати. – Так вже пора б випити і перекусити. Чого даремно сидіти в святковий вечір?
Весь народ вже давно веселиться. Он, послухай, що на вулиці коїться. А тут ні компанії, ні випивки із закускою. Таня, що за справи? Коли Вітька повернеться? Може, мені йому подзвонити? Нудно якось. Не по-святковому.
– Дзвони, але все марно. Він не відповість, працює. Не до розмов йому зараз, – з простодушною посмішкою відповіла Таня.
– Ну з Вітьком все зрозуміло. Знову весь у роботі. А ти чого така задоволена? Вирядилася он як на парад, коли стіл думаєш накривати? – по-діловому запитала Ніна у невістки. – Діти хочуть їсти.
Та й нам уже не погано було б почати проводити цей рік. Щось ти цього року запізнилася, Тетяна.
Зазвичай до цього часу у тебе вже все готово. Так, залишалися останні штрихи. Пам’ятаєш, я тобі ще зазвичай допомагала стіл сервірувати?
– А я не збиралася цього року нічого готувати і накривати. Мені ж Віктор сказав – все, цього року відпочивай, дорога. Нінина черга готувати і стіл накривати, – радісно вимовила Тетяна, зрозумівши, що підійшла до кульмінації сьогоднішнього вечора.
– У сенсі – не збиралася? – Ніна витріщила очі і закричала на всю квартиру. – Що це за вигадки? І що за натяки ці дивні про продукти? Про те, що я пізно прийшла, нічого не принесла? Таня, що відбувається?
– А це не натяки. Мій чоловік запевнив мене, що цього року накривати нам всім новорічний стіл будеш ти, Ніно. Квартира у вас маленька, її площа не дозволяє запросити до вас гостей. І я це прекрасно розумію.
Тому зустрічати Новий рік будемо, як і раніше, у нас. Тільки ось все, що стосується столу – вся їжа, закуски і випивка – це все на вашій совісті, – мило посміхаючись гостям, вимовила Тетяна. – Була така розмова у вас з братом?
– Ні, звичайно! З чого? Вітька що, вирішив так пожартувати над нами? Або це ти мудруєш, Тетяна? Відповідай!
– Ну які вже тут жарти! – продовжувала Таня. – Кілька років поспіль ви приходили сюди як у ресторан, з тією лише різницею, що там за все потрібно платити, а тут ні.
Сідали всією вашою дружною родиною за готовий вже стіл і так само дружно йшли додому, повеселившись досхочу. А я потім розгрібала все це одна.
Тетяна бачила, як її слова не подобаються Ніні, але, тим не менш, продовжувала. Вона вирішила сьогодні покласти край цьому неподобству.
– Так, я завжди йшла вам назустріч, Ніно. Розуміла, що ви живете в маленькій однокімнатній квартирі, вп’ятьох ютитеся там практично один на одному.
І запрошувати туди гостей у вас просто немає ніякої можливості. Я це розуміла і щороку погоджувалася прийняти вас тут, у нас. І наша трикімнатна квартира завжди була для вас відкрита.
Ви і користувалися нашою гостинністю, не соромлячись. Всі свята в році проводили у нас, і якщо не можна було поїхати на природу, значить, за усталеною звичкою ви їхали сюди, в нашу квартиру.
– І що? Надірвалася ти, чи що від цього? – Ніна від злості не контролювала себе, тому грубила невістці.
– Ні. Не надірвалася. Але більше цього не буде. Хочете святковий стіл – накривайте самі. Он кухня, йди, готуй. А я цього року зроблю собі відпочинок, маю право!
Товари для кухні
Тетяна при цих словах демонстративно сіла в крісло і стала дивитися телевізор. Ніна зі злістю підійшла до холодильника. Відкривши його, крикнула:
– Тут же нічого немає! З чого я повинна готувати, скажи мені!
– Правильно, там нічого немає, тому що я нічого не купувала. Повторюю, Віктор запевнив мене, що все, що пов’язано зі столом, на вашій з Олексієм совісті, – посміхнулася Тетяна зі свого крісла.
– Що і випити нічого? – ще більше засумував Олексій, зрозумівши, до чого хилить Тетяна.
– А чим я зараз повинна годувати дітей? Вони ж просять їсти після прогулянки! Я спеціально не годувала їх вдома, думала, тут же всього повно, поїдять, – обурилася Ніна. – Ти що, не могла мені подзвонити і сказати, що ви голодування влаштували?
– Я думала, що ви з братом про все домовилися. Вперше чую, що ти не в курсі. А твоїм дітям можу поки що запропонувати сухариків. Мої з радістю їх хрумтять.
– Та ти що – знущаєшся? У Новий рік вона нас сухарями вирішила пригостити! – Ніна розпалювалася не на жарт. – Зовсім здуріла! Я зараз все ж подзвоню Вітьці, спитаю у нього, що таке він придумав. І чому я вперше про це чую тільки сьогодні.
Ніна нервово схопила мобільний і спробувала додзвонитися до брата.
Віктор в цей момент завершував приготування святкового столу. Побачивши, що на екрані висвітився номер сестри, задоволено потер руки і вимовив: “процес пішов!”
– Ну що, додзвонилася? Я ж кажу – ніколи йому. Не візьме. Ну що, діти, дати вам сухариків? – запитала Таня у племінників.
– Та припини ти! – з досадою крикнула Ніна.
– А більше все одно нічого немає, – відповіла Таня безтурботно. – Хоча, є ще сира картопля і пара морквин. Підійде?
– Слухай, а випити точно нічого немає? – все більше тужив Олексій, поглядаючи на розлючену дружину і зголоднілих дітей. – Від нервів прийняти. Ні, точно? Ти впевнена?
– Ні. Ми такого не тримаємо. Купуємо тільки для свят.
– Ну так зараз же свято, – з надією дивлячись на господиню, сказав чоловік Ніни. – Може, я все-таки пошукаю? Де зазвичай Віктор тримає випивку?
– Ніде. Можеш не шукати.
– Що, навіть ігристого немає? Новий рік же!
– Ні, це вже ні в які ворота! – істерично кричала зовиця. – Так знущатися над рідними! Над дітьми! Це з головою не дружити зовсім!
Вона демонстративно попрямувала до дверей.
– Ходімо, одягатися будемо! – крикнула звідти дітям. – До бабусі поїдемо. Там хоч чимось нас пригостять.
Звичайно, у пенсіонерки який може бути стіл, але там хоча б знущатися над нами не стануть! – маючи на увазі свекруху Тетяни і свою матір, вимовила з пафосом Ніна.
– О, ні, тільки не це! – простогнав Олексій. – Ось там точно не вип’єш ні краплі. Все, пропав Новий рік! Теща замордує мене.
– Не шипи мені там! Мама йому моя не догодила. Пити не дозволяє, яке горе. Зате хоч один Новий рік у тверезому стані зустрінеш, а не догори дригом. Збирайся, чого застиг. Ти ще мені нерви будеш мотати!
Гості почали поспішно одягатися, лаючи на чому світ стоїть непривітних господарів.
– Я тобі, Танька, цього ніколи не забуду! – крикнула, йдучи, Ніна. – Таку підлість не пробачу.
– Так я цього і домагалася, – відповіла Тетяна, коли двері за непроханими гостями зачинилися…
…– Ну, що, коханий, операція успішно завершилася. Зараз викличемо таксі і поїдемо з дітьми до тебе, – зателефонувала Віктору Тетяна. – У тебе все готово?
– Звичайно! Чекаю на вас з нетерпінням! Давайте швидше! Приїдеш, розповіси мені, як все пройшло.
Її чоловік в цей момент на дачі, яку він зняв у свого колеги на Новий рік, вже накрив для дружини і дітей шикарний стіл, натопив гарячу піч, прикрасив будинок і двір святковими новорічними атрибутами.
Коли Тетяна з дітьми увійшли у двір, а потім у будинок, то були приємно здивовані.
– Ух ти! Як у казці! Ось це справжнє свято, коханий! Дякую тобі за нього, – обіймаючи чоловіка, сказала Таня. – Ну що, діти, час сідати за стіл! А то вже скоро куранти проб’ють, і настане Новий рік.
Залишити відповідь