Мої діти завжди довіряли мені. У мене їх троє: два хлопчика і донька. Останнього сина я народила в 37 років з великою різницею зі старшими дітьми.
Природно, все життя працювала, але на себе мало витрачалася – більше для дітей і в будинок, для затишку. Нікуди не їздила, ніде не була… а хотілося…
До заміжжя я завжди у відпустку кудись їхала… І чоловік начебто за всіма мірками був непоганий: не пив, не курив, все в дім… але МУДАК. Коли мені виповнилося 55, діти вже всі стали на свої ноги, і я зрозуміла, що не хочу більше так жити… У чоловіка дороге хобі – полювання: три породистих гончих, багато різної зброї, намети-рації, а я не можу собі кішку в будинку дозволити, чоловік їх не любить… І багато чого він не любить з того, що я люблю.
У вересні (це було 6 років тому) я вийшла на пенсію (але продовжую працювати там і тепер) і відразу запропонувала йому розлучитися, з однією умовою – я дарую йому свою 1\2 3-кімнатної квартири, залишаю йому гараж, машину, дачу, все в будинку і всіх його собак зі зброєю в обмін на двокімнатну для мене… Він погодився, так як до того часу стосунки вже майже зникли, дітей вдома не було, а особисто для нього мені вже нічого не хотілося робити…
І ось в листопаді я переїхала в свою двушку… З однією валізою… у порожні стіни… Я така була щаслива! Почала поступово робити ремонт: сантехніку поміняла, вікна, двері і так далі…
Ми озлученні вже 6 років, і тепер я щороку їжджу на море, ходжу на концерти, їжджу на різні екскурсії в інші міста. Я завела собі двох котів-сфінксів. Я прекрасно лажу зі своїми дітьми. У мене зараз такий спокій в душі, я думаю, що настав найкомфортніший період у моєму житті і я нічого не хочу міняти. Я не хочу більше заміж – я була там 33 роки…
Мені у вересні буде 61 рік. Історія ця – справжня, і я сподіваюся померти не завтра… (Надія).
