Я  вже 10-тий рік працюю в Італії. Доглядаю одну стареньку сеньйору, яка живе сама. Робота важка, але не скаржусь, бо за ці роки заробила на хату для сина Андрія і допомогла молодій родині, як могла.

З сином та невісткою Наталею ми живемо на відстані, але підтримуємо зв’язок через телефон та відеозв’язок. Онуків люблю безмежно, хоча бачу їх рідко – це найважче в роботі.

Цього року не змогла приїхати на Різдво і Новий рік. Сеньйора занедужала, і залишити саму було неможливо. Замість цього за кілька днів до свят передала Наталі 500 євро з чіткою інструкцією: купити дітям зимовий одяг і взуття. На дворі холодно, а онуки ростуть, як на дріжджах – усе потрібно нове. Наталя обіцяла, що зробить.

Приїхала в Україну аж після Нового року, хоч і всього на кілька днів. Вирішила навідатись до сина і онуків. Проте ні в шафі, ні біля дверей нових речей не побачила, куртки ще тогорічні і чобітки давні. Запитала в Наталі:

– А де нові речі для дітей? Ти ж мала все купити?

Наталя тільки знизала плечима і почала щось нерозбірливо бурмотіти. Син Андрій мовчав, тому відчула, що щось тут не так. 

– Наталю, де ті гроші, що вислала? На що їх витратила?

Вона раптом стала червоною, як мак, і випалила:

– Пішла на курси манікюру! Купила лампу, гель-лаки. Скоро буду мати свій бізнес.

Ледь не впала зі стільця від такого зухвальства. Гроші, які важко заробляла, тягала стареньку, прала й прибирала за нею – і все це для онуків, а витратила їх на себе!

– Ти серйозно? Манікюрний бізнес? А як же діти? Вони що, у старих чоботах будуть ходити, поки дурнею страждаєш?

– Мамо, не починайте, – втрутився Андрій. – Наталя ж хоче допомогти родині. Якщо вона зароблятиме, то й дітям краще буде.

– Зароблятиме? А якщо нічого з того не вийде? Як можна було таке втнути? У дітей має бути все необхідне, а потім вже лампи і лаки.

Невістка не мовчала:

– Ви самі на заробітках – знаєте, як важко жити. Я в декреті, роботи нема. Що хочете, щоб ще й голодною ходила?

– Все життя терплю заради сім’ї! Відправила гроші, щоб дітям було тепло, а не щоб гралась у бізнесвумен! Хочеш працювати? Чудово! Але не за рахунок онуків.

Наталя встала і пішла до спальні, голосно грюкнувши дверима. Андрій лишився сидіти з опущеною головою.

– Андрію, а ти де був? Чому дозволив таке? 

– Мамо, знаєте Наталю, вперта, вирішила, що так краще буде.

– А ти? Батько чи хто? Де новий одяг для дітей? Чому у старих чоботах ходять?

Андрій тільки мовчав. Мене розбирала злість, але водночас було страшенно прикро. Я приїхала з далекої країни, щоб побачити родину, і замість радості отримала скандал.

Онуки пізніше підійшли до мене і обійняли, щебечучи про свої дитячі радощі. Не стрималася і заплакала. Все роблю для них, а в результаті виходить, що мої зусилля ніхто не цінує.

Наступного дня купила дітям нові чобітки і куртки за свої збереження. І хоча залишалось всього кілька днів до від’їзду, я більше не могла дивитися на Наталю, яка без сорому хизувалась новими приладдями для манікюру. Клієнтів у неї поки взагалі нема (та і не знати, чи будуть). Хіба раз прийшла сусідка, і те, замість грошей дала шоколадку. Ще потім годинами пліткували на кухні та пили каву. 

Перед від’їздом дала Андрію останню пораду:

– Наступного разу, коли я передам гроші, щоб діти мали, ти особисто відповідаєш за те, куди вони підуть.Чеки також обов’язково будеш мені скидати. А як ні, то я більше нічого висилати не буду. Майте совість.

Мені досі боляче згадувати цей скандал. Я люблю родину, але відчуваю, що Наталя просто користується моєю добротою. І що далі, то більше боюся, що мої старання пропадуть даремно.