Зустрічалася я з хлопцем. У нього квартира, йому тато купив, у мене квартира, мені батьки купили. З батьками стосунки у мене поважні, вони в моє життя не лізуть, поради дають тоді, коли прошу.

Знаю, що вони завжди на моїй стороні. Дзвіночки були. Артем якось обмовився, що показники його лічильників на світло, газ та воду передає мати.

А ще він якось при мені оплатив квитанції, та надіслав фотографії мамі.
– Навіщо? – запитала я.

– Вона хвилюється, — відповів Артем.
Як хвилювання може бути пов’язане з оплатою комуналки? Я не зрозуміла!

Ми зустрічалися вже пів року. Усі кіно, кафе та парки обійшли. Ночували то в нього, то в мене. Вирішили, що настав час з’їхатися. Стали вирішувати, у кого житимемо, і що стане зі спорожнілою квартирою.

У Артема типовий парубоцький барліг з мінімумом меблів, та побутової техніки. А моя квартира трішки схожа на склад.

На лоджії самокат, велосипед і шафа з речами, які мені перестали подобатися, але викинути шкода. Всякі полички з їжачками, збираю їжаків з металу, тканини, фарфору і так далі.

На кухні купа шафок і море посуду, у кімнаті велика шафа-купе, у передпокої шафа-купе, скрізь мій одяг. Я навіть уявити не змогла, як це все перевозити.

– Гаразд, переїду до тебе, мій барліг здамо, на різні приколюхи відкладатимемо, — погодився Артем.

Два дні ми не бачилися. Приїхала я до нього ввечері. Він мене вечерею нагодував і повідомив, що його мати хоче зі мною поговорити. Відповісти не встигла, як Артем набрав її номер і засунув мені телефон під ніс.

– Алло, привіт, — привіталася я.
– Це ти, Оксано?
– Так.

– Оксано, у квартирі мого сина не житимуть чужі люди! Якщо хочеш здавати житло, здавай своє. Нам шкода квартиру, її розгромлять, чи сусідів затоплять. Оксано, ти мене почула? Дай Артема!

Передала слухавку Артему, він із чимось погодився і попрощався з матір’ю. Спілкування з нею залишило у мене неприємний осад.

– Ми ж все вирішили! Навіщо ця розмова? Яке відношення твоя мати має до наших планів?
– Я погарячкував, коли з тобою погодився. Мама має рацію! Переїзди ти до мене!

– Не хочу! І щоб ти в мене жив, поки що не хочу. Мені треба подумати!
– Про що?

– Про все! Якщо моя мама подзвонить тобі, та почне тикати, повчати, розмовляти, як із людиною другого ґатунку, командуватиме, де нам жити, тобі сподобається?

Я не хочу, щоб сторонні особи втручалися у наше життя!
– Мама не стороння особа!

– Бачу! Тож мені треба подумати!

Я поїхала додому. Думала кілька днів, зрештою покинула Артема. Як можна було втягнути матір у наше життя, у наше рішення?

Що б ще вона диктувала? Скільки щодня їсти? Скільки разів у туалет ходити? Коли спати? Де відпочивати? Сукню мені на весілля вибрала б?

Я поважала Артема, а після його вчинку повага канула в безодню! Нехай живе у себе, щоб ніхто квартиру не розгромив!

Взагалі, ідея про орендарів не моя, Артем планував. Нехай далі з матір’ю по кожному кроку радиться. Мені поряд потрібен самостійний чоловік, який не сидітиме під материнською спідницею!

А чи слушно я вчинила, час покаже? Навіщо мені такий мамій?