5 Листопада, 2024
Я помітила, як тільки у нас з’являлося щось з побутової техніки, відразу така ж річ, або ще краща, з’являлася і у свекрухи. Як я потім зрозуміла, спонсором усього цього був мій чоловік. Всі ті роки, які ми жили на знімному житлі, чоловік говорив мені, що складає гроші на власне житло, але насправді все виявилося зовсім не так

Я помітила, як тільки у нас з’являлося щось з побутової техніки, відразу така ж річ, або ще краща, з’являлася і у свекрухи. Як я потім зрозуміла, спонсором усього цього був мій чоловік. Всі ті роки, які ми жили на знімному житлі, чоловік говорив мені, що складає гроші на власне житло, але насправді все виявилося зовсім не так

Життя в чужому домі.

Моїй старшій доньці 14 років, а в шлюбі я вже 15 років, і за весь цей час я так і не знайшла спільної мови з своєю свекрухою. Бачить Бог, я старалася, але нічого не вийшло.

Моя свекруха в своїх синів вклала душу, і тепер вимагає від них платити тією ж монетою. Тільки вона завжди забуває про те, що у її синів вже є діти, і вони, в першу чергу, мали б дбати про них.

Свекрусі моїй зараз 67, та виглядає вона і почувається більше, ніж добре. Ще працює, має пенсію, але при цьому мій чоловік їй завжди винен. Це вона нав’язала йому таку думку – мамі треба допомагати. І мій чоловік допомагає, і часто, в ущерб нашій сім’ї.

Коли моя свекруха вперше мене побачила, з виразу її обличчя стало зрозуміло, що я їй зовсім не сподобалася. Та мій чоловік наполіг на одруженні, вона ніби змирилася. Та це був тільки початок. В процесі приготування до весілля, мій чоловік, не без допомоги свекрухи, змінив свою думку – весілля, як такого, ми робити не будемо.

Ми просто розписалися, я і мої батьки наполягали на тому, що треба хоча б, шлюб в церкві взяти. Тут прямо виступила свекруха зі словами: – А навіщо спішити? Хто знає, скільки вони разом проживуть, а шлюб – це на все життя. Свекруха підсвідомо показала, що вірить, що наш шлюб не на довго.

Після розпису ми переїхали жити до свекрухи. Вона з молодшим, тоді ще неодруженим сином, жила в просторій трикімнатній квартирі, яка залишилася їй від чоловіка. Прожили ми разом майже рік, я тоді якраз чекала свою першу доньку. Свекруха не зважала на мій стан і не переставала мене пиляти – все, що я робила, було не так. Причому робила вона це дуже зверхньо, постійно наголошуючи: “І чому це твоя мама не навчила тебе елементарних речей?”.

Те, що вона чіпала мою маму, дуже мені не подобалося, але я терпіла. Моя мама – звичайна жінка з села, яка сама виховала трьох дітей. Нашого батька давно не стало. Свекруха відразу дала зрозуміти, що моя сім’я їм не рівня, тому за 14 років жодного разу не запросила в гості мою маму, і не поїхала в гості до неї, хоча мама багато разів, намагаючись налагодити стосунки, пропонувала їй погостювати у нас.

Мій чоловік постійно їздить на роботу закордон, з графіком місяць вдома, місяць на роботі. Так от, той місяць, що він був на роботі, для мене був нестерпним. Свекруха просто влаштовувала мені школу виживання. Та я була молода і все терпіла. Якось вона зі мною сильно посварилася, причиною стала банально погано, на її думку, вимитий посуд. Чоловік, якраз, був на роботі.

Бачу, сидить свекруха, пише повідомлення. А потім, вона залишила телефон на дивані, висвітилася відповідь, ну і я, потягнулася її прочитати. Це була переписка свекрухи з моїм чоловіком. Вона писала: “Синку, і що ж ти собі таке взяв. Твоя дружина така ж непутяща, як і її мама”.

“Мамо, ти тільки не хвилюйся, я приїду – розберуся”, – писав у відповідь своїй матусі її люблячий син.

Ах так, мамі хвилюватися не можна, а мені, яка чекає його дитину, можна, значить. В той вечір я вперше зібрала речі і поїхала до мами. Свекруха мене зовсім не зупиняла, навпаки, була рада, що я нарешті, йду з її дому.

Коли чоловік приїхав через місяць з роботи, свекруха йому такого про мене наговорила, що він не почав шукати примирення, я продовжувала жити у своєї мами. З’явився чоловік аж тоді, коли отримав звістку про народження донечки. Я його пробачила, але твердо сказала, що до свекрухи більше жити не піду. Нехай шукає квартиру.

Так, я з малюком повернулася в знімне житло – це все одно краще, ніж жити під постійним прискіпливим поглядом свекрухи. На новому місці нам потрібно було обжитися – багато речей, такі, як пральна машина, холодильник, мікрохвильовка, праска, чайник, потрібно було купити. І це при тому, що великі витрати були на малюка.

І що цікавого я помітила, як тільки у нас з’являлося щось з побутової техніки, відразу така ж річ, або ще краща, з’являлася і у свекрухи. Як я потім зрозуміла, спонсором усього цього був мій чоловік.

Всі ті роки, які ми жили на знімному житлі, чоловік говорив мені, що складає гроші на власне житло. Поки ми з двома дітьми тіснилися в невеличкій знімній квартирі, свекруха розкошувала одна (бо її молодший син вже теж одружився), в своїй  просторій трикімнатній квартирі.

Так ми прожили 10 років, нічого не міняється. Нещодавно мені зателефонувала моя мама з села, сказала, що сусідка хоче обміняти свій старий будинок на нашу земельну ділянку, оскільки хоче будувати новий. Мама запропонувала мені з дітьми перебиратися жити в село. Чоловік не хоче. Більше того, з’ясувалося, що за всі роки нашого спільного життя, він так і не назбирав потрібної суми для першого внеску за квартиру. Я розумію, що власне житло ми отримаємо не скоро.

І ось, не знаю, як тепер вчинити. Залишити чоловіка з його мамою, а самій прийняти пропозицію своєї мами, переїхати в село, крім того, що воно знаходиться всього в 20-ти кілометрах від міста, чи так і залишитися все життя жити на знімних квартирах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *