Прожили ми у шлюбі понад вісім років. У нас із чоловіком двоє дітей: синові п’ять років, дочці два. Жили ми у квартирі моїх батьків, тому у разі розлучення, я йому помахаю ручкою.
За останній рік я почала здогадуватися, що чоловік мені зраджує. Жінки завжди таке відчувають! То він на роботі затримується, хоча, коли я телефоную його начальнику, то він каже, що чоловік мій уже давно додому пішов.
То він по мобілі говорить у ванній, і на моє запитання, чого ховається, завжди викручується, нібито, щоб мені не заважати дивитися кіно. То у нього довге волосся на светрі, при чому завжди чорне, то ще якісь проколи.
Для мене не було одкровенням, коли одного вечора мій чоловік запропонував мені серйозну розмову. Я не стала навіть чекати на його пояснення, а відразу запитала:
– У вас із нею все серйозно?
Чоловік спершу впав у невеликий ступор. Але зрозумівши, відповів:
– Так.
– Розлучення?
– Так.
– Коли збираєшся з’їжджати?
– Не знаю. Мабуть, завтра.
– Добре, буде час сина зібрати.
– А його куди?
– З тобою, куди ж ще. Я дочку виховаю, а хлопчику, щоб не ріс маминим синком, потрібен батько!
– Та що ж ти за мати така?
– Впевнена, що не гірша за твою коханку.
– Так вона не має дітей!
– А тепер буде син! У вас же все серйозно! Нова родина, готова дитина вже є, не треба буде сильно напружуватися, бо один із пунктиків буде виконаний!
– Яких пунктиків, жінко?! Ми одружені вісім років, але я тебе досі не розумію!
– Тут не треба розуміти. Сподіваюся, що твоя коханка знайде койкомісце для дитини?
– Я пішов. Збери речі сина, ранок вечора мудріший. Коли повернуся, обговоримо дрібниці.
– Добре, “любий”.
Він розлютився не на жарт. Здавалося, що я пропоную йому не сина забрати, а мішку сміття дати притулок. Чоловік вийшов із квартири, демонстративно грюкнувши дверима.
Я знайшла на антресолі потерту валізу, якою ще колись давно користувалася моя мама. Вона була забита моїми старими речами, які мені вже не за розміром.
Звичайно, я не збиралася віддавати чоловікові нашого сина. Я просто хотіла трохи позлити чоловіка, який йшов до коханки.
У чоловіка з коханкою, мабуть, відбулася дуже змістовна розмова. Настільки змістовна, що та його з тріском вигнала зі свого будинку.
Мій благовірний подзвонив мені, та, як побитий пес, попросився переночувати у нас. Я, звісно, відмовила йому, хоч він і почав дуже жалібно благати.
Я не знаю, де він спав цієї ночі, але вранці він прийшов скуйовджений, з червоними очима. Чоловік був дуже злий, але мені чомусь було навіть весело спостерігати за ним.
– Сина зібрала? Де його речі?
Не дочекавшись моєї відповіді, він просто зайшов до кімнати, навіть не роззувшись, схопив мамину валізу, і збирався вже йти до кімнати сина.
Але тут застібка валізи лопнула, і з неї випали мої шкільні спідниці та блузки. Чоловік офігів і обурено глянув на мене. Ну я й розповіла, куди йому потрібно піти!
А так, як туди дітям ходити не можна, то син залишиться зі мною! Невже він справді повірив, що я такій, як він, потворі, свою кровиночку віддам? Я ж бачила, як він схарапудився після моєї пропозиції!
Невже я з таким покидьком прожила вісім років? Жах! Як кажуть, на віку, як на довгій ниві… Ще подивимося, хто в цій безглуздій ситуації програв!
У мене є діти, квартира, улюблена справа, люблячі дідусь, та бабуся, і, обов’язково буде жіноче щастя! А він нехай іде до дідька! Ви зі мною згодні?