З ранньої весни до пізньої осені я живу на дачі. В місто приїжджаю лише в разі потреби. У середу минулого тижня приїхала я з дачі в поліклініку. Думала, швидко все зроблю і знову на дачу, на 10 годину на автобус встигну. Але його, виявляється, скасували. І я вирішила я поїхати до доньки. Їсти дуже хотілося, з учорашнього вечора нічого не їла.
Моя донька кілька тижнів тому вийшла в декрет. Тепер Світлана в основному сидить вдома, максимум – виходить посидіти на лавочці в сквері неподалік, та в найближчий магазин за фруктами або молоком.
Подзвонила їй – ти вдома, кажу, можна зайти? Світлана відповідає – ну а де ж я ще, приїжджай, звичайно… Приїхала, кажу, донечко, я їсти хочу, від учора нічого не їла. Є у тебе щось?
Дістала вона мені каструльку з гречкою, чай заварила. Ну, печення там якесь було, цукерки, варення, яблука на столі… І тут приходить з роботи зять.
Зять працює системним адміністратором у великій компанії в зміну по дванадцять годин, два через два дні. У той день він повернувся з роботи з ночі. Прийшов, зняв верхній одяг, руки помив і відразу на кухню. Привітався, звичайно. Сідає за стіл і теж – Світлано, я, мовляв, голодний, як собака, є у нас що поїсти?
І що ви думаєте, Світлана моя, звідки не візьмись, дістає йому борщ зі сметаною, великий стейк з овочами з духовки витягує, гречку ту ж накладає, але не як мені, основну страву, а на гарнір…
Дивлюся і думаю – ну нічого собі ! Матері, значить, чай з печенням і суха каша, а чоловікові – обід з трьох страв…
Мені було так прикро, словами не передати. Мене просто захлиснула образа.
Оце так дожила! Все життя для дочки старалася. Вивчила її, виростила, на ноги поставила, заміж видала. Для дитини майбутньої накупила речей вже гору! Завжди все краще віддавала їй! А мені стейка пошкодували… Встала я з-за столу, сказала «дякую» і пішла до дверей.
Дочка ж, здається, навіть не зрозуміла, що сталося. Дзвонить мені до вечора вже, як ні в чому не бувало, ми днями коляску з нею обговорювали, скидає якісь варіанти, мовляв, подивися, яка тобі більше подобається. Я кажу – а мені без різниці, бери, яку хочеш!
Вона – мамо, що трапилося? Ну, я їй і висловила все. Що не можна так з матір’ю! Я просто відчула себе людиною другого сорту. Дуже прикро! Найприкріше, що дочка себе в цій ситуації неправою не вважає.
Ти, каже, не попереджала, що приїдеш на обід, я тебе не чекала! У мене був всього один стейк, я для чоловіка його приготувала, знала, що він прийде з роботи голодний. Людина працювала всю ніч. Йому треба поїсти нормально, він єдиний годувальник сім’ї буде в найближчі кілька років…
Не знаю, може вона в якісь мірі і права, але від цього мені не легше. Я образилася, на душі прикро. Рідна донька зробила таку різницю між мною і своїм чоловіком. Тепер навіть не знаю, коли я ще до неї в гості приїду, немає ніякого бажання.
