– От і добре, пощастило так пощастило! Вітаю, донечко! Даремно я на твого Вадима нарікала, що він нічого не має, от, квартира є.

Мама не могла натішитися тому, що моєму чоловікові у спадок дісталася трикімнатна квартира від його тітки. У родички своїх дітей не було, але вона ніколи не підтримувала родинних стосунків, жила собі усамітнено, тому для всіх стало повною несподіванкою, що вона свої трикімнатні хороми племіннику відписала.

З чоловіком ми разом вже 12 років, маємо двох дітей молодшого шкільного віку, а житла свого досі у нас не було. Ми збирали на квартиру, але це довгий процес, а поки що жили на орендованій квартирі.

У моїх батьків є двокімнатна квартира покращеного планування, в хорошому районі, практично в центрі міста, але коли я вийшла заміж, вони мені не запропонували хоч перший час пожити у них. Навпаки, мама мене картала, що я вийшла заміж за чоловіка, в якого нічого немає за душею.

Я ж на це дивилася по-іншому. Свого чоловіка я любила, вірила в нього, і сподівалася, що ми разом усього досягнемо, і що це лише ще більше зміцнить нашу родину.

Так і було, ми хоч свого житла і не мали, але жили дуже дружно. Ми обоє працювали, я навіть коли в декреті була, то мала віддалену роботу, і з дому працювала. Так що ми непогано заробляли, але відкладали повільно, бо ж двоє дітей, витрати на оренду – все це давалося взнаки.

Зараз у нас є доволі велика сума, але на покупку квартири, такої, як ми хотіли, все одно не вистачає.

І тут такий подарунок від тітки, на який ми ніколи не сподівалися – трикімнатна квартира. Звичайно, що ми зраділи. А за гроші, які у нас були, ми вирішили, що купим однокімнатну квартиру – буде потім комусь з дітей, а поки-що її можна здавати і мати хоч якісь прибутки з оренди.

Мама прибігла відразу, як почула новину про квартиру. Стала нас вітати, а потім заявила, що ми повинні їй віддати гроші, які у нас є.

– У батька ювілей, 60 років. Давайте, купимо йому дачу, він завжди мріяв про земельну ділянку і про сад та город. Тут одна користь – для дітей і свіже повітря, і домашні продукти! – з захопленням мріяла мама.

Вона вирішила, що якщо у нас житлове питання вже вирішилося, то тепер гроші, які ми збирали, нам не потрібні, і ми маємо купити за них дачу в подарунок батькові.

Звичайно, я таке рішення сама, без чоловіка, прийняти не могла.

– Я проти, до чого тут твої батьки? Ми ці гроші заробляли разом, і ми їх витратимо на те, на що планували, – озвучив свою думку щодо цього мій чоловік.

Ніякої дачі він не хоче, не любить він все це, і не має бажання з цим звʼязуватися.

До того ж, мама хоче, щоб дачу ми на тата оформили, бо інакше це не буде повноцінним подарунком.

– Ти ж нічого не втрачаєш. Зараз ти зробиш приємне батькові, а потім ця дача і так тобі дістанеться, – каже мама.

– Мамо, мій чоловік проти, тому нічого з цього не вийде, – пояснюю я.

– Тоді, у нас немає доньки. Любляча дочка погодилася б, – заявила мама.

Щось пояснювати їй марно, вона хоче дачу, навіть варіант вже підходящий знайшла, тому сподівається, що я ще переконаю чоловіка.

А якщо ні, то мама заявила, що на ювілеї у батька нам нема що робити, якщо ми його не любимо і не поважаємо.

Тепер я стою перед вибором – що робити, і як бути, бо розумію, що якщо я цю дачу не куплю, то назавжди зіпсую стосунки з батьками.