У свої тридцять три роки Максим був цілком задоволений життям. Дохід у нього був пристойний: він здавав в оренду кілька комерційних об’єктів і керував техперсоналом у керівній компанії.
У нього були дружина Уляна та коха нка Каріна (обидві красуні, одна – блондинка, друга – брюнетка), та дві чарівні дочки: Мілана та Богдана.
Першу дівчинку йому народ ила дружина, а другу – коха нка, і різниця у віці у дівчаток була всього рік.
Зрозуміло, Уляна не здогадувалася про існування коха нки у чоловіка, а Каріна періодично влаштовувала Максиму сцени, намагаючись досягти його розлучиться з дружиною.
Йому успішно вдавалося відбиватися від цих претензій, адже розлучатися з Уляною і, взагалі якось міняти своє життя, він не збирався.
Тим дивніше для нього було почути від дружини, що вона з ним розлучається.
– Ти очманіла? З чого це тобі на думку спало?
– Та ти дістав мене вже! Туди не ходи, це не роби, то не кажи! Та ти просто аб’юзер! – Видала Уляна.
– Де ти таких слів нахапалася? – підійняв брови Максим. – І як ти без мене житимеш? Ти ж жодного дня у своєму житті не працювала, – уїдливо додав він.
– Я розберуся! – З викликом відповіла дружина. – Підлоги піду мити, якщо треба буде, але з тобою жити точно не збираюсь!
– Почекай… Ти крханця завела? – він зробив крок у її бік.
– Ой, хто б казав! – Уляна навіть на крок не відступила. – Ти думаєш, я не знаю про Каріну та Богдану? У самого рильце в пушку, а ще тут пред’являє мені!
«Каріна, стерво, виконала свою загрозу, – подумав Максим. – Ну, я їй влаштую».
А вголос сказав:
– Я чоловік, і це нормально, а таких як ти називають…
– Та мені все одно – називай, як хочеш! Тільки ми розлучаємося!
Максим ледве втримався, щоб не ляснути Уляну – настільки вона розлютила його.
Він, значить, беріг сім’ю, дбав про всіх – та вони молитись на нього повинні, а не викаблучуватись!
– Вали до свого коха нця, але дочка залишиться зі мною!
– Ще чого! Мілану я тобі не віддам!
– Куди ви підете? До твоєї злиденної мамаші?
– Це не твоя справа. Твоя справа – аліменти платити.
– Ти нічого не поплутала, люба?
Вони ще довго сварилися, але в результаті Уляна все ж таки подала на розлучення, і три місяці на примирення, призначені судом, її думки не змінили.
А найбільше Максима розлютило те, що Мілану суд залишив матері. Якою б злиденною не вважав він тещу, але у тієї був трикімнатний будинок, а Уляна встигла влаштуватися на роботу в магазин.
– Це ненадовго, – прошипів він уже колишній дружині на виході з будівлі суду. – Моя дочка з такою матір’ю не житиме!
– У тебе є ще одна дочка – от і займайся, – відрізала Уляна.
Максим з ненавистю глянув їй услід.
З Каріною теж було все не так просто. Вона присягалася і божилася, що нічого не повідомляла Уляні:
– Може, вона сама все з’ясувала, вирішивши тебе кинути під пристойним приводом?
Чи вірити їй чи ні, Максим так і не вирішив, як і пропозицію робити не поспішав. Він ще не поквитався з Уляною, яка уявила себе дідько знає ким. Його, Максима, жінки не кидають!
Раз на тиждень він бачився з Міланою, регулярно перераховував аліменти їй у розмірі одного прожиткового мінімуму, і дуже здивувався, коли колишня дружина за три місяці після розлучення заявила, що вони з дочкою їдуть на відпочинок до сусідньої країни.
– На які мані, цікаво? – уїдливо поцікавився він. — Все-таки є “хахаль”, так? Май на увазі, я ще перевірю, кого ти хочеш замість мене дочці підсунути!
– Не твоя справа! – Уляна давно вже не бентежилася і не губилася від його промов. – Краще б грошей дав Мілані на відпочинок.
Вони вкотре посварилися. Максима злило, що він і досі не дізнався, хто ж коха нець його екс-дружини.
За Уляною він і сам приглядав, і знайомих розпитував, але поки що жодного мужика поруч з матір’ю Мілани не спостерігалося.
Колишня з дочкою мали повернутися з відпочинку через два тижні, проте пройшов місяць, а цього не сталося.
Телефон доньки було відключено, а Уляна лише надіслала кілька повідомлень, що у них все добре.
– Алевтино Федорівно, де ваша дочка? – Максим вимагав пояснень у колишньої тещі. – Що взагалі відбувається? Мені в поліцію на розшук подавати?
– Не намагайся, – зневажливо відповіла жінка. – У моєї доньки та онуки тепер все добре.
– Та що добре? Ні, я розумію, що ви мене не любите, але я можу знати про свою дочку?!
– Заміж вийшла моя Уляна за хорошу людину, – з урочистістю промовила Алевтина Федорівна. – Житиме там, і все в них із Миланочкою буде чудово.
– Що-о-о?! Ви зовсім очманіли, чи що?!
– Ти тут не кричи, бо я поліцію викличу, – колишня теща зачинила перед ним двері.
Довелося Максиму випитувати все у подружки Уляни.
Та теж з якоюсь зловтіхою повідомила, що його колишня дружина кілька місяців листувалась із закордонним нареченим, а потім поїхала до нього в гості і залишилася:
– От пощастило!
Максим був готовий все довкола розгромити від злості. Знає він цих наречених – продадуть в ра бство, і всі справи! Фіг з нею, з Уляною, але його донька постраждати не повинна!
Уляні, мабуть, уже доповіли, що він в курсі того, що відбувається, тому, коли Максим їй зателефонував у черговий раз, вона взяла слухавку.
– Покричав – стало легше? – спитала вона, коли він висловив їй усе, що думає про її від’їзд і заміжжя. – Нічого ти не вдієш. – А у нас все нормально, можеш сам спитати у дочки, я ввімкну її телефон.
Однак Мілана, хоч і показала на відео свою кімнату з гарним ремонтом, повністю мебльовану і з іграшками, але виглядала сумною.
– Я скучила за тобою, татко.
Першим поривом Максима було забрати свою доньку силою, але його запал охолодила Каріна, з якою вони тепер жили разом.
– По-перше, – ти просто не знаєш адреси, – розважливо сказала вона. – По-друге, – якщо ти справді хочеш забрати доньку до себе… до нас, то треба все зробити по закону.
Він вважав її докази розумними і пішов у опіку.
– Як ви собі це уявляєте? – здивовано спитала у нього співробітниця опіки. – Дівчинка з матір’ю, жива та здорова. Ви самі кажете, що бачили її в пристойній атмосфері.
– Так! Але ж вона не хоче там жити! – обурювався Максим. – І я не хочу, щоб вона там жила з цими… Бог знає, як там із нею поводяться насправді!
– Слухайте, ми можемо перевірити умови проживання дитини лише на території нашої країни…
– Але ж має бути якийсь вихід! Невже я один такий? Уляна ж вивезла дочку без мого дозволу! Це законно взагалі?
– А ви оформляли заборону?
– Ні… Я нічого не знав.
– На жаль…
Максим таки домігся того, щоб співробітниця опіки зателефонувала Уляні. Та спокійно пояснила, що з нею та дочкою все гаразд, і нічого нікому доводити вона не збирається.
Він пішов до суду, щоб там визначили місце проживання дитини.
– Я розмовляв із Міланою кілька разів. Дівчинка весь час плаче, не хоче ходити до школи, де її кривдять, проситься до мене, – пояснював Максим.
– Чи є якісь докази?
– Так, я маю відео, де видно, що у дитини на руці синець і садна на коліні.
– Ну то й що? Чому ви впевнені, що її карають? Діти у такому віці нерідко травмуються самі. З велосипеда впала, наприклад.
– Навіть, якщо зараз буде прийнято рішення на вашу користь (для чого немає серйозних підстав), як ви уявляєте собі виконання цього рішення?
Він писав запити куди тільки можна. І все-таки з’ясував адресу колишньої дружини та домігся того, щоб туди приїхала місцева поліція.
Втім, на територію приватного будинку їх не пустили, а підстав вриватися туди правоохоронці не мали:
– Приватна власність є недоторканною. Ви сваритися з колишньою дружиною, а такі розгляди не в нашій компетенції.
Каріна вже дивилася на нього з переляком – Максим став просто одержимий ідеєю забрати собі дочку, схуд, погано спав і їв.
Уся ця епопея розтяглася на кілька місяців. Мілана почала відповідати на його дзвінки все рідше і вже не плакала, але зупинятись Максим не збирався.
У результаті він таки домігся, щоб у ситуацію втрутилося українське консульство у країні.
Уляна, мабуть, втомившись від усього цього, впустила в будинок перевіряючого, і той зняв відео для Максима та опіки.
– У мене все гаразд, – радісно посміхалася в кадрі Мілана. – Мамин чоловік мені все купує і не кривдить. Я в школі потоваришувала з дівчатками, а незабаром у мене буде братик.
У кадрі з’явилася задоволена Уляна, яка явно перебувала при надії.
– Так, це правда. Тому в нашому будинку зараз невеликий ремонт – не звертайте уваги, – мило посміхнулася вона.
– Татку, я тебе люблю, – камера знову показала Мілану. – Але мені тут справді добре, і я хочу жити з мамою.
Максим не міг отямитися від побаченого…
– А що таке? – знизала Каріна плечима. – Дитина адаптувалася, не хвилюйся.
Максим обдарував її зневажливим поглядом і вийшов з квартири, грюкнувши дверима. Нічого, він вигадає щось ще …
Ось так в житті буває, – і сам не гам, і другому не дам…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!