Моя душа квапиться.
Я підрахував свої роки і виявив, що в мене залишилося менше часу на життя, ніж прожито.
Я відчуваю себе такою дитиною, яка виграла коробку з цукерками: перші з’їдає із задоволенням, але коли вона розуміє, що залишилося лише кілька, то дійсно починає їсти їх із задоволенням і смакуючи.
Я не маю часу для нескінченних конференцій, присвячених статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу виносити абсурдних людей, які поводяться не відповідно до їхнього віку.
Я не маю часу на боротьбу з посередністю. Я не хочу бути на зборах, де накачуються его.
Я не можу терпіти маніпуляторів та опортуністів. Мене турбують заздрі люди, які намагаються дискредитувати більш здібних, щоб захопити собі їхні позиції, таланти та досягнення.
Мені залишилося замало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, бо моя душа квапиться.
Занадто мало лишилося цукерок в упаковці.
Я хочу жити з людьми, які дуже людяні. Люди, які можуть сміятися з своїх помилок, які досягли своїх успіхів. Люди, які розуміють своє покликання та не ховаються від своїх обов’язків. Ті, хто захищають людську гідність і хочуть лише бути на боці істини, справедливості та праведності. Це те, що робить життя гідним життя.
Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися серця інших. Люди, які через важкі удари життя навчилися рости та зберегли ніжні дотики душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.
Я намагаюся не витрачати даремно жодної з цукерок, які мені залишили. Я впевнений, що вони будуть смачнішими, ніж ті, які я вже з’їв.
Моя мета – досягти кінця, у згоді з самим собою, з моїми близькими та совістю.
Ви думали, що у вас два життя, і раптом ви розумієте, що у вас було і є тільки одне.
Поема Маріо де Андраде (Сан-Паоло 1893-1945) Поет, письменник, есеїст та музикознавець. Один із засновників бразильського модернізму.
