З Павлом я у шлюбі 10 років, зараз вагітна третьою дитиною. Він самий вмовив мене народити, аби він не мав проблем з військкомами. Та я відразу мала сумніви, адже вже багато років між нами нема взаєморозуміння. А все через наших батьків. Ми постійно сперечаємось, хто нам більше допоміг.
Річ у тім, що тато Павла колишній директор колгоспу, котрий вчасно приватизував державну власність. Самі розумієте, так він і став впливовою людиною в нашому невеличкому місті. Мої ж мама й тато – звичайні працьовиті сільські люди. Та коханий завжди це знав і навпаки казав, що фінансове становище не має жодного значення.
І якщо чесно, то мої батьки допомагають нам не менше. Ось лиш уявіть, щотижня вони привозять нам повно домашніх продуктів – молоко, сир, яйця, м’ясо, городину. Все це ми ніколи не купуємо. Ба більше, коли мені потрібна допомога з дітьми – свекруха завжди зайнята, хоча й живе неподалік. А от мама годину на автобусі їде, аби мене підтримати. Саме тому врешті я перестала навіть просити Інну Романівну про допомогу. Та, чоловік не розуміє, як це важливо. Для нього цінність мають лише гроші.
– Батьки нам квартиру дали, забула?
– Ні, з тобою забудеш! Я через цю квартиру й слова сказати права не маю!
– А те, що на народження старшого сина три тисячі доларів виділили? Що б ми без цих грошей робили? Шукала б ти “беушну” коляску й ліжечко!
І так постійно. Зараз я вже почала готуватись до народження доньки. Скажу відверто, це дуже складно, коли в тебе й так дві дитини. Саме тому я й попросила маму до мене переїхати на перший місяць. Та чоловікові це не сподобалось.
– Нащо на цілий місяць? Не забагато?
– А хто мені допомагатиме? Ти весь час зайнятий. Інна Романівна не може!
– А як інші жінки справляються?
– Ніхто самий все не робить!
– Якщо б твоя мама погодилась допомагати, я б свою з села не викликала. В неї повно роботи зараз!
– То може нехай і вона тобі гроші на пологи дає? Чи то вже не допомога. Маєш бути вдячною, а не вимагати ще щось.
Так прикро мені від цих слів. Вже не витримую. Часом кортить все покинути і більше до всього цього не повертатися. Впоралась я б і без його грошей. Навіть якби в селі жила. Набридло, що мене увесь час принижують про ті гроші нагадуючи. А от що б він робив без дітей? Може хай би йшов до війська?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
