– У вас повні шафи посуду. Чого користуєтесь старим? Ось надщерблена тарілка, а там кружка з тріщиною. – цікавилась невістка ще до весілля.

 – То я тримаю на потім. А цей ще підійде, нічого.

Я й справді всі подаровані нам сервізи, набори тримала в шафі. Згодом щоразу на великі свята Люда питала, чи може дістати їх. Та я відмовлялась.Буде ще нагода. 

Молоді оселились окремо. Досить довго не мали житла, орендували квартиру. Лишень за десять років шлюбу назбирали на власну оселю. Почали робити там сучасний ремонт. Та мені такий дизайн зовсім не подобався. Цей мінімалізм якийсь бездушний, холодний.

 – Ти не думала шпалери взяти цікаві, щоб не просто сірі стіни.

 – А мені так подобається. Вам би теж ремонт не завадив. І викинути нарешті увесь той старий радянський мотлох.

 – Який ще мотлох? То все нове в коробках. Ще точно знадобиться. 

Коли молоді нарешті все доробили й переїхали нас запросили на входини. Я вирішила від серця відірвати один з весільних сервізів їм подарувати, новесенький, який жодного разу не розпаковували. Зараз такої краси вже не знайти. 

Тож прийшли ми з коробкою і привітали дітей. Посиділи, випили вина і смачно поїли. А тоді й додому зібралися. Та коли вийшли, я запропонувала чоловікові посидіти поруч у сквері, повітрям подихати. Аби трохи легше стало. І тут я дивлюсь невістка виносить нашу коробку. На мить я подумала, що може вона вже розклала посуд і просто коробку викидає. Та раптом почула гуркіт. Це розбився мій весільний сервіз. Я не витримала і підійшла:

 – То он як ти віддячила мені? Я найдорожчий сервіз від серця відірвала.

 – Треба було ним давно користуватись. Мені він лиш кухню зіпсує.

Відтоді минув місяць і я бачити невістку не хочу. Не розумію, як так можна. Та один урок  я з цього винесла. Прийшовши додому – дістала один з інших сервізів, замінила на новий комплект білизни і розстелила покривало.

Ви б пробачили невістці таку витівку?