Я слухала свого чоловіка і ковтала сльози. Він мене не розумів, життя нашого не розумів. Ота різниця у менталітетах, про яку мене дівчата наші попереджали таки давалась взнаки. Маріо все ніяк не міг втямити, чого я мушу допомагати своїй матері. Те що у неї крім мене ще восьмеро дітей для нього не було аргументом.
— Доню, а чого так мало грошей, – зателефонувала мама одразу після того, як отримала переказ. Тут трішки більше половини твоєї зарплатні. Я ж просила економити. Знову гроші на веселощі розтринькала, так? Я тут копійки рахую а ти собі що, туфлі дорогі придбала, чи їла оті солодощі про які мені розповідала?
Мама говорила зі сльозами у голосі, а я й собі у трубку хлипала. Як їй пояснити, що й ті євро, що їй було відіслано я зекономила по центу і приховала від свого чоловіка.
— Я поговорила із тіткою Лідою, – сказала одного разу мама якраз перед моїм випускним зі школи, – Вона готова узяти тебе до себе у напарниці в Італію, але ще мусимо документи виробити. Грошей треба дуже багато, позичатимемо, згодом, як заробиш, віддаси.
Мова про те, що я поїду на заробітки після закінчення школи у нас із мамою була дуже давно. Вже так обсіла нас злидота, що й голови не підняти. Мама ніби й на дітей гроші отримувала і на роботу ходила, я підробляла на полях, але достатку не було.
Та й дядько Єгор – третій мамин чоловік, виявився не таким господарем, як спершу себе показував. Слідкували ми за ним у чотири ока, бо не раз і з дому могло щось піти до Березихи, як Єгору треба було за комір залити.
Я – найстарша у сім’ї. Окрім мене у мами ще восьмеро діток. Найменшому лиш рік як виповнилось. Важко нам жилось і дуже, тим паче, що й батьки у нас виявились не надто хорошими і мама мусила дітей сама підіймати.
Звісно, я мамі допомагала в усьому. Часто директор приходила до мами і просила мене пускати на уроки, бо ж то не діло, щоби дитина не вчилась. Але, що ми могли зробити, як мама на роботі а менші кахикають. Не Єгора ж з дітьми залишати, правда?
Таки я поїхала в Італію після закінчення школи і одразу ж стала мамусі гроші передавати. Крім того, ще й передачі надсилала з одягом для братиків і сестер і їжу.
Тут з речами значно простіше, як дізнались наші українки чого я в Італії, то приносили дуже багато і одягу, і взуття, і іграшок, встигай лиш передавати і радувати.
От так за п’ять років у нас у домі вже й вбиральня з’явилась, вже й мама з роботи звільнилась, могла займатись дітьми. Єгор, знову ж таки, за голову узявся. Раніше ж не було грошей відвезти його куди треба. А нині до Березихи ні ногою – все при домі щось майструє.
Брат мій вчиться у місті. Я рада за Євгена бо він дуже розумний – інженером стане. Раніше, де б узяти гроші і на гуртожиток і на оплату навчання? А тепер от, уже третій курс закінчує, дівчину має.
А я нещодавно заміж вийшла. Маріо – сусід старенької італійки яку ми із Лідою доглядаємо. Він почав виявляти до мене знаки уваги майже одразу, але я не розуміла його та й сторонилась, бо йому ж за 30.
Але, вже коли я трішки освоїлась, коли почала Маріо розуміти, вже й у нас відносини з’явились. Лідія хитала головою, казала, що я поспішаю, але мама була на моєму боці і раділа за мене, мовляв, пощастило і буде ще ліпше, якщо ще й заміж покличе.
Уже пів року як я дружина Маріо, але обіцяного мамою щастя не бачу і не відчуваю. Він не з багатого десятку, хоча квартира у нього власна є. Я так і доглядаю його сусідку, та от тепер гроші мною зароблені вже не мої особисті, а наші. У нас сім’я і потреб багато.
Маріо проти того, аби я мамі допомагала. Навіть те, що там восьмеро дітей його не бентежить. Він каже, що мама моя сама повинна дбати про сім’ю велику, а не перекладати все на плечі старшої доньки.
А тут ще й мама, яка має кредити і розраховує на суму, яку я їй передавала зазвичай. Їй не вистачає тих 600 євро, що я можу передати. Хоч плач, а на восьмеро дітей мало.
Мама говорить, що Маріо не та людина, яка мені потрібна, що мені не пощастило із чоловіком, і що я повинна вже говорити про розлучення. Але ж мама його навіть не знає, не бачила, не розмовляла.
Я вже й сама заплуталась. Як усе це зрозуміти? Хто ж правий: Маріо, а чи мама моя?
Головна картинка ілюстративна.
