Мого сина не стало ще 20 років тому. Для мене це стало важким випробуванням. У нього залишилася дружина і п’ятирічний син.
Звичайно, я невістку одну з дитиною не залишила. Вони жили в місті, а в мене в селі було невелике господарство, то ж кожної суботи я набирала повні сумки продуктів і везла їх дружині мого сина.
Невістка працювала, але зарплата у неї була невелика, то ж крім того, що я везла їм все від картоплі до м’яса, я ще давала гроші для онука. Коли на курточку, коли на нові чобітки. Собі не куплю, а дитині дам.
Розповідаю я все це для того, щоб ви розуміли, що мені для онука і невістки нічого не було шкода, адже після того, як не стало мого сина, вони залишилися для мене єдиними рідними людьми на всьому білому світі.
Чоловік у мене був, але я теж рано стала вдовою. В свій час чоловік для нас з сином будинок збудував, гарний такий, великий. От шкода тільки, що сам він в ньому не встиг пожити. А я і досі в ньому живу.
Десь років через три невістка приїхала до мене і повідомила, що вона заміж збирається. А я нічого проти не мала, привітала її. Звичайно, вона молода, їй жити треба. Хвилювалася я лише про те, щоб її чоловік добре ставився до мого онука.
Вони почали жити разом, я побачила, що у них все добре, тому вже рідше приїжджала, але коли треба, продукти завжди передавала і гроші давала теж, варто було лише онукові попросити.
Зараз хлопцю вже 25 років, він має власну машину. Але допроситися його приїхати в село до бабусі практично не можна, він постійно зайнятий, часу немає. Невістка теж не приїжджає, забула про мене зовсім.
Тим часом, мені в цьому році 70 виповнилося, не молода вже, та й здоров’я підводить. На початку осені я захворіла, так не було кому мені чаю гарячого зробити.
Добре, що у мене хоч сусідка є. Наталка забігає до мене щодня. Дівчина – старша в багатодітній сім’ї, серце добре має, навчена життям про всіх піклуватися, от і про мене не забуває.
Зварить вдома борщу – заодно і мені тарілочку принесе, завжди забіжить, запитає, може що треба в магазині купити для мене. І по господарству не раз мені допомагала. А коли я оце хворіла, то вона від мене не відходила, навіть кілька ночей ночувала у мене.
От я собі і думаю, якщо я перепишу свою хату на Наталку, як це буде виглядати? Чи не образиться за це на мене мій онук, адже і він, і колишня невістка переконані, що будинок я залишу внуку як єдиному спадкоємцю.
Та я розумію, що якщо мені буде треба допомога, то ні внук, ні невістка до мене не приїдуть, і до себе теж не заберуть, бо я давно їм не потрібна.
А Наталка тут поряд, і допомагає завжди. Впевнена, що вона в біді мене не залишить. То ж що мені робити, як думаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
