Михайло був у скрутному становищі. Вдома – дружина Галина, яку він вже давно не кохав, вагою під сто кілограмів, мати його сина.
Розлучитися – совість не дозволяє, і перед сином не хоче виглядати негідником.
Та й квартира на дружину записана, подарунок батьків. Якщо піде – жити буде ніде.
А ще є Олеся. Струнка, весела. Михайло з нею “дружить” вже два роки. Годує обіцянками, що розлучиться, і вона чекає.
У Олесі своя квартира, але живе вона із сестрою, яка навчається в університеті. Місця йому там зовсім немає.
Трапляється, коли сестри немає вдома або зустрічаються в готелі. Натомість як приємні ці зустрічі. Олеся ніколи не лається ні за що, завжди доброзичлива та мила.
Галина ж, завжди гарчить. То шкарпетки розкидав, то грошей мало, то відро для сміття не виніс. Звичайна дружина, що скажеш. Але загалом, непогана жінка, закохався він колись, значить було за що.
І все було б непогано, доки Олеся не заявилася додому до Михайла. Вона знала, що його немає вдома, натомість вдома була дружина. Що їй треба було.
У Галини був вихідний. З ранку перебувала у чудовому настрої, вдома одна. Тільки вирішила нанести маску на обличчя, побалувати себе, як пролунав дзвінок у двері.
Не подивившись у вічко, відкрила, вирішивши, що це сусідка тітка Шура прийшла побалакати. На порозі стояла дівчина приємного вигляду.
– Вітаю. Ви до кого? – спитала Галина.
– Вітаю. А я до вас. Ви ж Галина, дружина Михайла?
– Саме так. З яким питанням завітали?
– Я з особистої справи. Розмова є. Чи можна увійти?
– Ні. Я сторонніх у квартиру не пускаю. Може, ви шахрайка якась…
– А дарма. Я зовсім не шахрайка, а Олеся, коханка вашого чоловіка. І мені є що сказати.
Галина від несподіванки зачинила двері. Що то було? Жарт такий? Що вона несе?
Подумавши кілька хвилин, Галина знову відчинила двері. Дівчина стояла там.
– Проходь, коли вже прийшла. Розповідай, що тобі треба?
Олеся швидко заскочила, зняла босоніжки та пройшла на кухню.
– А у вас тут затишно. Знаєте, Михайло дуже нерішучий. Ми з ним два роки вже разом, і він обіцяє щоразу, що зізнається у всьому і розлучиться з вами. Але все ніяк. Я вирішила виправити цю ситуацію. Що скажете?
Галина уважно дивилася на дівчину і мовчала. Михайло і ця… Два роки зустрічаються… Красива, звісно, худенька, не те що вона, майже центнер вагою. Раз одразу не пішов, значить є причина. Мабуть, син – школяр. Не хоче травмувати психіку.
А може, шкодує Галину, боїться образити. А може, просто йти їм нікуди… Всі ці думки роїлися в її голові. Треба щось відповідати.
– Знаєте, Олесю, адже я не завжди була такою товстою. Виходила заміж – 47 кілограмів важила, у мене було довге, густе волосся, всі вважали мене красунею. А потім щось сталося з організмом, почався збій, і я перетворилася на це…
Зрозуміло, якому мужику це сподобається, коли довкола багато струнких і красивих. Ось він і вибрав вас.
Прикро все це, звісно. Але кохання приходить і йде. Я, мабуть, Михайла теж вже не люблю. Живемо та живемо, за звичкою. А радості жодної немає. Одні проблеми.
Годуй його, пери йому, шкарпетки збирай, а поговорити – то й нема про що. Немає душевної теплоти між нами вже давно.
Знаєш, я на “ти” перейду, я навіть вдячна тобі, що ти відкрила правду. Мені тепер буде легше виставити його. Сподіваюся, вам є десь оселитися. Сину правду не скажу, ні до чого йому знати, що батько коханку знайшов. Скажу, просто не зійшлися характером, так буває. Дитяча психіка дуже сприйнятлива.
Олеся зненацька заплакала. Галина розгубилася, схопила чисту серветку та подала дівчині.
– Ну, чого ти ридаєш? Це ніби я маю сльозами обливатися, та щось не хочеться. Не відчуваю я горя…
– Розумієш, Галю, нас із мамою в дитинстві батько покинув. Знайшов собі бабу якусь і пішов. Телевізор, килим зі стіни зняв і забрав. Каже, маю право своє майно взяти. Мама так плакала, благала не йти, в ногах валялася. А він зневажливо хмикнув і пішов.
Я теж переживала дуже, любила батька, а він отак з нами. Це виходить, що я така ж, підла, сім’ю хотіла розбити, заподіяти горе…
Я тебе уявляла такою мерзенною товстою тіткою, яка кров п’є у Мишка. А ти не така зовсім виявилася…
– Ну, я товста, і бридка буваю, бо бісить мене Мишко, а я його. Навіщо так було жити, не розумію… Адже син не дурень, бачить все. І кому ми краще робимо? Може він з тобою буде щасливим.
Михайло відчинив ключем двері, зайшов у коридор і прислухався. У кімнаті дружина з кимось розмовляла. До болю знайомий голос. Не може бути! Це ж Олеся! Навіщо вона тут?
Михайло аж спітнів від хвилювання, і відразу заявив:
– Дівчатка, не сваріться!
У вітальні на дивані сиділа Галина та Олеся, розглядали фотографії в альбомі.
– А ось і наш ловелас з’явився! А ми фотографії дивимося, весільні, та де Сашко маленький.
Михайло нічого не розумів, що відбувається. Де бійка, вирване волосся, крики? Де це бачено, щоб дружина з коханкою сиділи та мило розмовляли…
– Ех, ти… У тебе така гарна дружина, а ти набік пішов! Безсовісний ти, Мишко, ось що скажу! – обурено сказала Олеся.
У Михайла трохи очі на лоба не вилізли від такої заяви. Вона взагалі у своєму розумі?
– Ти ж сама благала швидше розлучатися! А тепер я безсовісний? Що з тобою, Олесю?
– А то зі мною, що тебе знати не хочу більше! Виходить, що якби ми зійшлися, і раптом я набрала б вагу сильно, ти й від мене загуляв би?
Ось такі ви мужики, любите, поки жінка гарна, а як щось не так, то не потрібна одразу! Хіба такий чоловік мені потрібний? Я хочу, щоб за будь-яких обставин був зі мною!
– Ну, знаєш, із гарною приємніше жити якось, а скандалити ви всі починаєте однаково, мені здається! Ось ти вже виявила чварний характер. Додуматися ж, прийти додому до дружини, вивалити їй правду і зробити мене винним у всьому!
– Так, голубки, не сваріться! – вигукнула Галина.
– Справа зроблена. Я знаю правду, і продовжувати цей цирк не збираюся. Михайле, збирай речі та йди. Розлучимося спокійно, і роби, що хочеш.
Михайло розгублено дивився на Галину. Де ж сльози, заламування рук все те, що він бачив по телевізору. Хіба так має поводитися обдурена дружина? Йому стало навіть прикро.
— Галю, то мені й іти нікуди. Якось несподівано все вийшло … Я ж не збирався поки від тебе йти, якби не ця …
Михайло зло глянув у бік Олесі. Та зневажливо дивилася на нього.
— Ну, добре, що я звір якийсь.
Ночуй поки що тут, але не затягуй, шукай житло.
– Гаразд, Галю, я піду. Рада була познайомитись. Чесно. У мене в голові все перевернулося. Чекаю на дзвінок, як домовилися.
Галина провела Олесю і повернулася до кімнати. Михайло сидів на кріслі, схопившись за голову. Галині стало навіть шкода його.
– Галь… Що це було? Як так? Де це бачено?
– А це ти в себе спитай, Мишко…
Михайло звільнився з роботи та поїхав до своїх батьків у невелике селище. Там зійшовся з вдовою з двома дітьми, і жив на її території, оскільки в батьків жив його брат із сім’єю.
Він часто згадував колишню дружину, сумував за сином, але дороги назад не було. На Олесю він був дуже злий. Вважав, що вона йому все життя зіпсувала.
Галина потоваришувала з Олесею та її мамою, яка виявилася дієтологом. Вона допомогла Галині налагодити харчування та скинути зайву вагу.
Галина почала ходити на танці та почувала себе щасливою, як ніколи. Заміж вона більше не хотіла, їй і так добре жилося.
Олеся зустріла чоловіка, порядного, неодруженого, вийшла заміж. Історію з Михайлом згадувати не хотіла, вважаючи, що зробила велику помилку, зв’язавшись з одруженим.
Батька свого вибачила, і навіть потоваришувала з його дочкою.
Як би склалося їхнє життя, не прийди тоді вона до Галини, невідомо. Але все склалося так, як має бути.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
