Оля дивилася на дві смужки і не могла повірити у своє щастя. Таке довгоочікуване і вимолене. Вона набрала номер чоловіка.
— Вітаю, ти станеш татом.

А ввечері, коли обоє прийшли з роботи, сиділи обійнявшись і мріяли, коли візьмуть на руки свого малюка.

Виношування дитини протікало добре, жінка буквально вся світилася від щастя. Через 9 місяців настав термін, але дитина ніяк не хотіла з’являтися на світ. Лікарем Олі було прийнято рішення покласти молоду жінку в стаціонар.

— Завтра вже будемо знайомитися з малюком, — прослухавши живіт, сказав лікар.

Оля заплющила очі, завтра вона візьме на руки свого малюка, вже завтра…

Ранок наступного дня почався з крапельниці, лікар пояснила, що це для стимуляції. Але минула година, дві, п’ять, а переймів так і не було. Медсестра заходила кожні п’ятнадцять хвилин.

-Скажіть, все нормально, так і повинно бути?- Оля почала переживати.

-Чекайте, ви під наглядом лікаря, ніхто звідси ще не пішов при надії, – посміхнулася медсестра.

-Але, може, кесарів розтин зробити?

-Я сказала, чекайте, лікарям краще знати, – гримнула медпрацівниця і вийшла, грюкнувши дверима.

Перейми почалися тільки до кінця дня, змучену жінку повезли в палату.

-Ну! Давай! Ще раз! – кричала на неї акушерка, з великою силою тиснучи на живіт.

І Оля намагалася з останніх сил… Ось вона почула переляканий крик лікарів і знепритомніла.

-Ну, дівчинко, прокинься, – тихо кликали її.
Оля відкрила очі, де вона? Оглянувши лікарняну палату, все згадала…

-Дитина, де моя дитина?

-Чшшш, у вас дівчинка… Потрібна довга реабілітація… Дитина занадто довго була без повітря… Гіпоксія…

-Що з моєю донькою?

-Вам її поки не принесуть, вона в реанімації.

-Вона житиме?

-… Так. Підпишіть, будь ласка, ось тут і тут.
Оля, не дивлячись, підписала документи і впала на ліжко. Медсестра вийшла, тихо прикривши двері.

-Ти бачив її?

Чоловік Олі, прийшовши провідати її і дитину, похитав головою.

– Вони не дають.

-Це ж наша дівчинка, хіба вони мають право?

– Я не знаю.

Через два тижні Олю з донькою перевели з реанімації в лікарню для подальшого лікування. Їй віддали маленький згорток, донька була жовта, худенька і блакитні очі, що дивилися в одну точку, здавалися просто величезними на виснаженому личку.

Лікуючий лікар, до якого потрапила молода мама і її донька, лише цокала язиком, читаючи перелік діагнозів дитини.

-Діагнози вашої дівчинки, можливо, з часом, підуть, але на це буде потрібно чимало грошей і часу…

Оля притиснула до себе доньку. Вони впораються, з чоловіком, впораються. Минуло два місяці, виписка з лікарні пройшла без урочистостей, ховаючи очі від дружини, новоспечений тато швидко сів у машину, не подумавши відкрити двері перед Олею з донькою.

-Тут така справа, розумієш, я зустрів іншу жінку, у нас кохання. Я буду платити аліменти. Це життя, – безпристрасно промовив чоловік, дивлячись на дорогу.

-Я ж не впораюся одна, я не зможу працювати… а лікування таке дороге.

-Ти сама винна в усьому, навіщо підписала документи? – скрикнув чоловік.

-Які документи?

-У пологовому будинку ти підписала, що не маєш претензій до дій лікарів! А це вони винні, що твоя дочка – інвалід!

Оля втомлено закрила очі, вона згадала…
– Ти зібрав речі?

– Так і перевіз вже.

– Швидко ти…

– Тільки давай без істерик.

Почалися важкі будні Олі та її малечі Дарини. Від платного масажиста довелося відмовитися, жінка сама навчилася робити масаж за посібниками. Навчилася робити уколи, займатися з дитиною… але до повного одужання було ще дуже далеко, а вартість ліків з’їдала більшу частину їхнього бюджету.

Доходило до того, що Оля могла не їсти день, два просто тому, що доводилося вибирати між собою і донькою.

Всупереч обіцянкам, колишній чоловік практично перестав перераховувати аліменти, з хорошої роботи і білою зарплатою він звільнився, влаштувався, де офіційна оплата була мінімальною, все інше віддавали в конверті.

-Я так втомилася, – думала Оля, притулившись до ліжечка Дарини, – донечко моя, вибач, я не можу більше…

Рішення прийшло швидко. Підсунувши стілець до підвіконня, відкривши навстіж вікно, Оля взяла сплячу доньку на руки, встала на стілець, зробила крок на підвіконня, занесла ногу за вікно і… тут пролунав відчайдушний плач.

Донька прокинулася і дивилася широко розкритими очима на маму. Оля, немов прокинувшись від кошмару, швидко спустилася на підлогу, тремтячими руками поклала Дарину назад у ліжечко і, впавши, голосно заплакала…

Наступного дня, з палаючим від сорому обличчям, молода жінка писала від руки оголошення: Допоможіть, будь ласка… дуже потребуємо… чим можете… дайте моїй доньці шанс на життя… і адреса квартири, телефон.

Взявши доньку, цілий день розклеювала оголошення по окрузі.

Ранкові сонячні промені ласкаво гріли заплакане обличчя Ольги. Одночасно тишу порушили телефонний дзвінок і дзвінок у двері. Відкривши вхідні двері, вона побачила молоду дівчину з величезними пакетами, ззаду неї визирало усміхнене личко п’ятирічного хлопчика.

-Привіт, ти Оля?

-Так

-Ось, тобі принесли, – відштовхнувши Олю, дівчина діловито пройшла в зал.

-Олю, телефон дзвонить, відповідай.
Жінка завмерла і пішла відповідати на дзвінок.

-Вітаю, мені потрібна Ольга, – почула вона голос літньої людини.

-Я вас слухаю.

– Я хочу вам допомогти, продиктуйте список ліків, у мене є можливість купити їх набагато дешевше. Цілий день і всі наступні дні, люди дзвонили, приходили, несучи їжу, одяг, ліки і віру в добро людських сердець…

Багато з тих, хто допомагав, приходили не один раз, з дівчиною, яка так збентежила молоду жінку в перший день знайомства, Ольга подружилася, а господарем літнього чоловічого голосу виявився моложавий сорокарічний чоловік, власник мережі аптек.

Він почав привозити ліки за закупівельною ціною і навідріз відмовлявся брати з Ольги гроші:

– Це не для вас, для дитини, виросте, може, і віддячить, — сміявся він, коли Оля намагалася віддати хоч частину суми.

Якось Алла, так звали нову подругу, прийшла з молодим чоловіком.

– Це мій брат, знайомтеся, Ольга, Сергій.

Ольга, подивившись в бездонні зелені очі, так і потонула в них, почервонівши до кінчиків волосся, запросила гостей пити чай.

Поки вони пили чай, Ользі потрібно було робити массаж для донечки.

– Хто вас вчив робити масаж, — запитав Сергій, спостерігаючи за рухами рук Ольги.

– Сама, грошей немає на професійного масажиста.

– Ви трохи неправильно робите, якщо робити так, так, і так, результат буде кращим.
Ошелешена Ольга дивилася за професійними рухами Сергія.

– А ти думала, я просто так брата привела?- посміхнулася Алла,- він фахівець у цій сфері.

– Дівчинці потрібна кваліфікована допомога і звичайний масажист тут не впорається,- задумливо сказав Сергій.

-А ти?- Алла і Ольга подивилися на чоловіка.

-Я зможу, ми поставимо Дарину на ноги, вона ще у нас чемпіонкою з бігу буде. Ольго, я не зможу приходити щодня, але тричі на тиждень обов’язково, і за гроші не переживай, вважай це моїм професійним інтересом.

І молода жінка вдячно кивнула, зрозумівши, що безнадійно закохалася. В один із недільних днів Алла, як завжди, вихором влетіла в квартиру і почала виштовхувати Ольгу з дому:

-На, я взяла тобі сертифікат в салон краси, йди зроби зачіску, манікюр, педикюр, з Дариною я посиджу, не переживай, а то ти зовсім на себе махнула рукою.

І подруга, не слухаючи Ольгу, все ж виштовхнула її з квартири.

Нагодувавши дівчинку і читаючи їй казку, Алла почула стукіт, думаючи, що це повернулася Оля, не подивившись, відчинила двері.

-Вітаю, а Ольга вдома?- це був Максим, власник мережі аптек, що допомагав з ліками для Дарини.

-А ви власне, хто?- з цікавістю оглядаючи з ніг до голови чоловіка, запитала Алла.

-Максим, я привіз ліки для дочки Ольги, а ви хто?- з таким же інтересом запитав чоловік.

-Подруга, ну, проходьте, Максиме.

Коли Ольга повернулася додому, то побачила картину: нові знайомі сиділи на кухні пили чай, а дочка мирно спала в своєму ліжечку. Йшли Алла і Максим разом, обернувшись на прощання, подруга показала очима на чоловіка, підняла вгору великий палець і підморгнула.

Ольга посміхнулася у відповідь, з ніжністю, що розливалась по тілу, згадуючи, що сьогодні ввечері прийде Сергій.

Він прийшов і так і застиг на порозі, із захопленням дивлячись на Ольгу.

— Ти сьогодні дуже добре виглядаєш, ну , тобто, ти завжди гарна, тобто…- чоловік запнувся, не зводячи очей з молодої жінки.

-Проходь, дякую,- щоки Ольги і так завжди горіли, коли вона дивилася в зелені очі, а тут все обличчя від збентеження запалало.

Цього вечора Сергій вперше залишився з Ольгою на всю ніч…

Минуло десять років.

— Да-ри-но, Да-ри-но! — вигукувала група людей, що складалася з чотирьох дорослих і трьох дітей. Вони сиділи на стадіоні і з величезним інтересом дивилися на поле, де проходили міжміські змагання з бігу для дівчаток.

Одна дівчинка істотно відірвалася від інших і вже підбігала до фінішної прямої.

По стадіону пролунали крики і оплески глядачів, Дарина, а це була вона, прибігла першою і отримувала заслужені вітання.

— А ти не вірила, вона ще нам покаже, на що здатна, — цілуючи дружину, посміхнувся Сергій.

Ольга відповіла ніжною посмішкою.

Хіба могла вона припустити 10 років тому, що найстрашніший день в її житті обернеться таким щастям. Що стільки людей відгукнеться на її горе, що вона вилікує Дарину, знайде кращу подругу і знайде жіноче щастя.