Останній рік для мене зовсім не простий, доводиться самотужки дітей виховувати. Адже чоловік мій на фронті. Я ж працюю. Часу постійно обмаль. Мабуть, тому й малеча від рук відбилася. В старшої доньки, схоже, перехідний вік почався. Увесь час зі мною свариться, зовсім по господарству не допомагає. А Аліні вже 11 років, не мала.
Син, Давид, котрому 6, дивиться на сестру й собі починає бунтувати. Пішов до першого класу, а на нього постійно скаржаться. То дівчат ображає, то з хлопцями б’ється. Я вже, коли бачу, що дзвонить вчителька, просто вдаю, що не бачила. А коли до нас приїжджає свекруха – я годинами вислуховую, яка погана мати і діти в мене від рук відбилися.
– Ти їх зовсім розпустила, хіба ж так можна? З дітьми треба суворіше!
– Але в них без того тато на війні. Може вони саме через стрес бунтують!
– Вони це роблять, бо ти дозволяєш! В мене б такого не витворяли. Ось відправ їх до мене на канікулах і побачиш!
Саме тому цьогоріч влітку я не витримала, так і зробила. Відправила онуків до баби. В неї будинок на околиці, подумала, нехай поживуть на природі. Так на третій день син подзвонив в сльозах:
– Мамо, дуже прошу, забери мене! Я тут більше не можу!
Як мені боліло, та я втрималась. І коли приїхала за ними за місяць – і справді не впізнала дітей. Їдять мовчки, Аліна готувати допомагає, посуд миють, замітають, не сперечаються. Я не могла натішитися:
– Розкажіть, який ваш секрет?
– Та все просто, забери в них телефони і будь суворіша.
Коли ми повернулись додому якийсь час діти й далі були спокійними. А тоді поступово все повернулося.
– Чому ви бабусю слухали, а мене ні? – розпитувала я.
Спочатку діти нічого не розповідали, а згодом зізналися, що не встигли вони приїхати, як вона їх на гречку посадила. Карала мало не щодня і сказала, що якщо хтось мені розповість, то вони залишаться в неї жити. Я не могла все повірити. Нехай це дієві методи, та все ж неправильні.
Згодом діти остаточно повернулися до попередньої поведінки, я знову не можу їм дати раду. Та днями мені подзвонила свекруха. Вона почула, як кричить син і засміялась:
– Що знову їх розпустила? Відправляй до мене на зимові канікули!
Спочатку я просто лякала малих бабусею, та тоді подумала, може й справді знову відвезти їх до неї. Донька ображається страшенно, син плаче, благає цього не робити. А я просто виходу не бачу! Що б ви на моєму місці робили?
