Я якраз приїхала тоді з Італії, було це навесні. Вирішила провідати дітей та онуків, адже цілу зиму перетнути кордон було важко, всі сиділи вдома і я теж не хотіла їхати в далеку дорогу.
Навесні привезла багато гостинців, пораділа дітям та онукам і поїхала в село провідати свою маму та сестру.
Моя молодша сестра Катерина жила з мамою, будинок батьків мама оформила на неї вже давно, так як вирішила, що вона її доглядатиме, бо з сім’єю живе з нею. Я погодилася, адже у мене й дітей є житло в місті. А я в Італії планую ще працювати, тому так було справедливо.
Я приїхала, накупила мамі одягу, племінникам гостинці, сестрі дала 200 євро, щоб вона собі купила, що їй потрібно.
А потім, коли нікого не було в хаті, мама стала говорити, що сестрі зараз непросто, давно не може знайти роботу і чоловіка її звільняють. І мама стала просити позичити їй гроші, щоб сестра з чоловіком купили хоч якусь стареньку машину і він зміг працювати в таксі. З села багато людей їздять на роботу до міста, тому робота є завжди, от тільки б машину купити. Мама сказала, що в них є якась сума, просила у мене 50 тисяч гривень, сказала, що за пів року повернуть. Пояснила, що сестра знає про все, але грошей просити у мене їй незручно, але вони з чоловіком за пів року зароблять і борг віддадуть.
Я, звісно, позичати не хотіла, та мама так слізно просила, що врешті я відмовити не могла.
Згодом я знову повернулася в Італію, стала працювати. А в вересні мами не стало, я повернулася в село, щоб з нею попрощатися.
Думала сестра й гроші віддасть, адже пів року вже якраз минуло. Вона мовчала і мені в ці дні було зовсім не до грошей. Я знову поїхала за кордон. А на днях подзвонила сестрі і попросила, щоб гроші, які вона винна мені, віддала моїм дітям.
Сестра здивовано сказала, що нічого віддавати мені не має, гроші брала мама, це був її подарунок.
Я навіть тепер й не знаю, що робити, так гроші у мене є, я маю за що собі купити хліба, але вони мені важко даються, мені тут нелегко працювати так далеко від дому.
Мами зараз немає і я розумію, що сестра грошей віддавати не хоче, каже, що я їх мамі давала. Прикро зовсім на душі від того. Чи можна ще щось повернути, чи вже пізно?
