Я точно знала, що у мами є гроші, тому звернулась до неї. Мені було соромно, але виходу ми іншого із чоловіком не мали, та й повернути кошти ми вже через 7 днів могли, тож я собі спокійно озвучила своє прохання. Те що почула у відповідь раптом очі мені відкрило на все моє життя.
П’ять років тому не стало мого батька і мама залишилась одна у нашому величезному будинку. Тато був людиною-стіною кам’яною. Мав золоті руки, вмів заробляти і все дбав для сім’ї.
Моя мама все життя опікувалась лиш своїми квітами і худобою. Тримала корову, бичка. кількох свинок. Вона завжди звисока поглядала на сусідок, адже вважала їх не такими гарними господинями, як була сама.
А тата не стало і мама за голову узялась. Виявилось, що і бур’ян на городі вміє рости і трава біля паркану. Гній від худоби сам не зникав, а сіно на подвір’ї не з’являлось. Пішов тато у засвіти і мама зрозуміла, що усе робив він, а вона лиш показувала пальцем що і як мусить бути.
Ми з чоловіком живемо від мами не далеко, тож стали їй допомагати. Чоловік і город зоре, потім виробить, я допоможу посадити, посіяти. Чоловік підгорне картоплю мотоблоком. ним же і викопає. а я з донькою виберу.
З тим же сіном і гноями. Приходили ми усі разом раз у три дні і порались у маминому хліві. Звісно, мали ми і своєї роботи вдосталь, важко було обійти дві господарки, але ми розуміли, що от так і повинно бути і то є наш обов’язок.
У мене ще є сестричка менша. Ольга у місті проживає, заміжня. Працюють із чоловіком, мають двох діточок. В село Оля рідко приїздить, бо і дорога не дешева і часу не має. Та й квартира у них в кредиті, тож ми все розуміємо.
Я добре знаю, що мама допомагає Ользі. Усі гроші, що за молочне отримує і з худоби мама складає на купку. Я розуміла, що йде та купка сестрі на погашення кредиту, і навіть була рада за Ольгу, що хоч трішки їй легше.
Та от, у нас із чоловіком ситуація склалась дуже неприємна. Син наш – студент, маємо ми ще й донечку, вона випускниця цьогоріч. І от, саме на випускний потрібно було здати певну суму грошей і то терміново, а в нас на той момент ну ні копійки у хаті.
Чоловік мав зарплатню отримати 24, а гроші на зараз треба. звісно можна було долари поміняти, але то в місто їхати. а сума не така вже й значна, всього півтори тисячі.
Я ж знала, що мама має певну суму відкладену, пішла до неї на поклон. Кажу, от так і так, позич тих півтори тисячі, а я тобі віддам 24-го.
Ох. що я почула від мами рідної, нікому не побажаю. Виявилось, що я і господиня не хороша і донька не така і взагалі, ми із чоловіком не вміємо жити і життя своє будувати.
— То я одна живу, на своїх плечах усе тягну і маю відкладену купку, а ти при живому чоловіку і без копійки?
Я вийшла звідти і у вухах мені шуміло. Пішла до сусідки і та не дослухавши, навіть, на що потрібно, винесла мені ті півтори тисячі ще й чаю запропонувала із тортиком.
Я звикла із чоловіком усіма прикрощами і радощами ділитись. Ось і цього разу розповіла про те, як мене ненька зустріла. Євген вислухав, приголубив і сказав, що нам тепер буде набагато легше, адже ми не підемо більше на допомогу моїй мамі.
— Як ми жити не вміємо і не вміємо трудитись, то чого мусимо йти до неї? Вона твоя мама, те нічого не змінить і ніколи, але мабуть, ми не правильно все зрозуміли із самого початку, жінко.
Два тижні минуло і вже тричі мама мене набирала, бо ж ми до неї не йдемо. Бачте, і картопля не оброблена, і гній не вивезено, і сіно вже жовтіє на городі.
А ми не йдемо, та й не підемо вже. Зрештою, у нас своя господарка, я на ягоду їжджу і часу просто немає.
Але на душі така прикрість, такий жаль. То як Ользі тисячі віддавати, то їм потрібно, а мене виручити і то мізером, так повчати треба?
От скажіть, хіба важко було їй ті гроші дати? От чому вона так?
Головна картинка ілюстративна.
