“– Я хочу, щоб мене, коли я приходжу з роботи, зустрічала зовсім інша жінка: у ошатній сукні, у туфельках – нехай домашніх, але на підборах.

“– Я хочу, щоб мене, коли я приходжу з роботи, зустрічала зовсім інша жінка: у ошатній сукні, у туфельках – нехай домашніх, але на підборах. Косметика та зачіска – обов’язкові. – А навіщо? – Здивувалася Даша. – Як навіщо? Тим самим ти показуєш мені свою повагу

Три місяці тому Даша вийшла заміж, і тепер вона більше не затримувалася після роботи, щоб поговорити з подружками, а поспішала додому. Іноді, як, наприклад, сьогодні, треба було встигнути забігти в крамницю за продукти.

Сьогодні вона хотіла приготувати на вечерю свинину в кисло-солодкому соусі. Даша готувати вміла та любила.

За три місяці її чоловік Арсен покуштував нових страв більше, ніж за все своє попереднє тридцятирічне життя. Щодня дружина намагалася порадувати його чимось новеньким.

Вийшовши із супермаркету, Дарина поспішила додому – часу було мало, а їй не хотілося змушувати Сеню чекати на вечерю.

Вдома вона насамперед прийняла душ і переодяглася у домашній костюм. Даша працювала лікарем-терапевтом у міській лікарні і завжди, приходячи додому, приймала душ, щоб змити специфічний запах ліків та антисептиків.

Сама вона його майже не відчувала, але знала, що його добре відчувають інші люди – її батьки теж були медиками, і коли мати чи батько приходили з роботи, цей специфічний «лікарняний» запах наповнював передпокій.

Після душа Даша пішла на кухню і взялася до вечері. Спочатку вона порізала та замаринувала в соєвому соусі м’ясо, потім зайнялася овочами: різала болгарський перець, баклажани, кабачки, цибулю.

Час минав. Рівно за годину двадцять усе було готове.

Як тільки вона вимкнула плиту, почувся звук ключа, що повертається в замку – це прийшов Арсен.

Даша вийшла зустріти чоловіка і потяглася до нього, щоб поцілувати, але він відсторонився:

– Стривай, Даша, зараз вмиюся і переодягнуся.

Коли Арсен зайшов на кухню, Даша звернула увагу, що на ньому не шорти та футболка, які він зазвичай носив удома, а легкі світлі штани та тонкий бежевий пуловер із короткими рукавами.

Після вечері, забираючи в чоловіка порожню тарілку, Даша, ще раз глянувши на його костюм, й спитала:

– Що це ти такий ошатний? Ми чекаємо на когось у гості?

– Ні, – відповів Арсен, відсуваючи кухоль з чаєм. – Але добре, що ти спитала. Я саме хотів з тобою про це поговорити.

– Про що?

– Про те, як ти виглядаєш. Подивися на себе: сині трикотажні бриджі, сіра у синю клітку футболка. Ніякої косметики, волосся забрано у хвіст.

– А я хотів би, щоб мене, коли я приходжу з роботи, зустрічала зовсім інша жінка: у ошатній сукні, у туфельках – нехай домашніх, але на підборах. Косметика та зачіска – обов’язкові.

– А навіщо? – Здивувалася Даша.

– Як навіщо? Тим самим ти показуєш мені свою повагу. Ти хочеш, щоб чоловікові було приємно на тебе дивитися – ну як тобі ще пояснити?

– Ти робиш це для мене. Я розумію це, і мені приємно, – сказав чоловік. – До речі моя мама вже звертала увагу на те, що ти дещо недбала вдома.

– У чому ти бачиш недбалість, Арсене? На мені чистий домашній костюм, а ці шльопанці я взагалі сьогодні вперше взула. Що тобі не подобається?

– Даша, згадай: коли ми приходимо до моїх батьків, як виглядає моя мама? Як на картинці. І батькові приємно дивитися на неї, і, якщо хтось зазирне в гості, їй не буде соромно за свій зовнішній вигляд.

– А хіба тобі колись за мене було соромно? – Запитала Даша.

– Було. Вчора.

– Але ж до нас ніхто не приходив?

– Зате я після роботи зайшов до Іллі – мого колеги. Треба було переглянути його комп’ютер. І ти знаєш, його дружина зустріла нас у повному параді. У такому вигляді можна було хоч до театру йти, хоч на корпоратив.

Він попросив її зробити нам каву. А я хотів зупинити його:

– Не треба, обійдемося, адже Ліза кудись зібралася.

А виявляється, вона завжди зустрічає його з роботи у такому вигляді. І тут мені стало соромно, бо я згадав, що коли Ілля заходив до нас, ти була одягнена так само, як зараз.

– Уявляю, що він розповів про нас своїй дружині. Загалом я прошу тебе стежити за тим, як ти виглядаєш удома.

– А дружина твого колеги працює?

– Не працює. Але це не має жодного значення. Я хочу, щоб ти вдома виглядала пристойно!

– Тобі це так важливо? – Запитала Даша.

– Так. А то виходить якось дивно: збираючись на роботу, ти намагаєшся одягнутись красиво, фарбуєшся, робиш зачіску. Тобто хочеш виглядати пристойно для чужих людей – колег і навіть пацієнтів.

– А приходячи додому, ти змиваєш косметику, переодягаєшся в домашні штани та футболку. І я мушу дивитися на це щодня!

– На мою думку, це несправедливо. Я ж твій чоловік, і ти насамперед маєш для мене виглядати красиво. А виходить навпаки, – пояснив Арсен.

– А унітаз мені теж у ошатній сукні мити? – Запитала Даша.

– Ну, не доводь, будь ласка, все до абсурду. Генеральне прибирання та звичайний сімейний вечір – це різні речі.

– Добре. Я тебе зрозуміла, – відповіла дружина.

– Дашо, ти не ображайся. Ми лише три місяці живемо разом, і мені хочеться, щоб між нами не було недомовок.

– Якщо тобі щось не сподобається у моїй поведінці, ти теж обов’язково кажи. Я до тебе прислухатимуся. Домовились?

– Домовилися. Але в мене залишилося ще одне запитання, – сказала Даша.

– Яке?

– А коли у нас буде дитина, ти теж вимагатимеш від мене цей домашній дрес-код?

– А що може змінити дитина? – здивувався Арсен.

– Ну, по-перше, у мене буде менше часу, щоб перед твоїм приходом наводити марафет. По-друге, діти – вони непередбачувані.

– Я ось у Лізи була саме у той момент, коли вона свого Антошку годувала. Він начебто нормально їв, а потім, як плюне! Уся броколі опинилася у Лізи на футболці.

– Ну, виховуватимемо дитину, щоб таких випадків не було.

Наступного дня Даша так само поспішала з роботи. Також зайшла в крамницю – купила продукти для вечері. Також прийняла душ.

Потім поставила на плиту каструлю з водою і зайнялася собою. Вона завила локони, закріпила їх лаком. Потім сіла перед туалетним столиком, дістала кілька тюбиків, туш, тіні, блиск для губ і зайнялася обличчям – на це пішло хвилин двадцять двадцять п’ять.

Закінчивши з макіяжем, вона вирушила до спальні і хвилин п’ятнадцять вибирала собі сукню.

А тут якраз і чоловік повернувся.

– Ну як я тобі? – обернулася перед ним Даша.

– Чудово! – Вигукнув він. – Це саме те, що я хотів!

-Тоді мий руки і підемо вечеряти, – сказала Даша.

Вона з посмішкою поставила перед Арсенієм тарілку з макаронами та двома сосисками. Салату сьогодні теж не було, але на тарілці лежали розрізані навпіл огірки та помідори.

Після вечері вони пішли в кімнату – Арсен уже вибрав фільм, який він хотів подивитися. Вечір пройшов тихо та мирно.

Усі наступні дні Даша зустрічала чоловіка ошатною, нафарбованою, з гарною зачіскою.

Щоправда, з меню вечерь зникли кордон-блю з курки із сиром та шинкою, домашній люля-кебаб на шпажках, лазанья з морепродуктами.

Тепер перед Арсенієм з’являлися тарілки з гречкою та котлетами з кулінарії, магазинними пельменями, макаронами з сиром, картоплею з тушонкою та іншими ситними, але зовсім не цікавими стравами.

Так минуло два тижні. Нарешті він сказав:

– Даша, ти стала якось нудно готувати. Я б зараз поїв свинячі реберця, запечені з картоплею, або мусаку з баклажанами та грибами. А може, ти завтра зробиш салат “Грибна галявина”? Чи хоча б м’ясо по-французьки?

– Тільки у вихідний, Сеню. Усі страви, які ти перерахував, потребують часу. А я його не маю. Я приходжу додому раніше за тебе на годину-півтори.

– Десь близько години я витрачаю на те, щоб привести себе до ладу і зустріти тебе в повному параді. А за двадцять хвилин, що залишилися, що я можу приготувати? Зварити пельмені, або підігріти магазинні котлети, – відповіла Даша.

Арсен деякий час мовчав, а потім сказав:

– Даша, а може, ну його, цей макіяж та локони? Ти мені, чесно кажучи, й без них подобаєшся.

– Як скажете, мій пане, – хитро посміхнулася Даша.

Хоч і кажуть, що все пізнається в порівнянні, але тільки до того моменту, поки не випробуєш це на своїй “шкурі”. Не кожному Грицю до душі те, від чого божеволіє Панас…

А ви що скажете з цього приводу? Як вам забаганки молодика? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.