– Я хоч чимось займаюся! А ти тільки вдома сидиш і зовсім себе занедбала, – кинув Олег за вечерею. Оксана ледь не вдавилася від цих слів. Вона перестала їсти й подивилася на чоловіка, намагаючись збагнути, як він узагалі насмілився таке сказати.
– Ти випадково не з температурою? Чи ти просто безсмертний?
– Та що не так? – Олег байдуже знизав плечима. – Я ж кажу тобі правду.
– А на себе подивись! Я з’їла одну котлету, а ти вже третю змолов!
– Справа не в котлетах, а в рівні життя. Я ці котлети швидко відпрацюю в залі. А в тебе енергії обмаль. Нічим не займаєшся, на фітнес не ходиш.
– У мене, між іншим, є робота! І заробляю я не менше за тебе! – обурено фиркнула Оксана.
– Я не про гроші говорю. Я про тебе. Раніше з тобою було про що поговорити. А зараз тобі ніщо не цікаво.
– Мені цікаво читати.
– Книги – це не серйозне заняття, а так, “жуйка для мозку”.
Оксана підвела брови.
– А що, на твою думку, серйозне? Рибалка?
– Ну, так.
Олег кинув погляд на календар: у суботу він знову збирався на риболовлю. Хоча, по правді кажучи, зазвичай після таких виїздів у нього боліла голова наступного ранку неділі, а рибу він уже давно не приносив.
– Гаразд. Давай тоді про рибалку й поговоримо. Объясни мені, що саме тобі подобається в тому, щоб три години сидіти біля води й чекати на рибу? Причому в тому місці, де ви зазвичай сидите, її там і близько, мабуть, немає!
– Бо це відпочинок!
– От бачиш! Для тебе відпочинок – риболовля, для мене – книжка. У чому проблема?
– У тому, що ти нікуди не ходиш!
– Я минулого місяця була на виставці.
– Подруга тебе раз на сто років витягла…
– Може, тому що в мене після роботи ще друга і третя зміна? Постирати, зготувати, сину уроки пояснити, перевірити домашнє завдання – усе на мені!
– Так живуть усі.
– Усі жінки! А чоловіки тільки й уміють, що язиками чесати! І все не по ділу!
– Я лише сказав, що в тебе немає інтересів, крім домашніх справ! – виправдовувався чоловік.
– Олеже, в нас просто різні інтереси. Ти можеш зі мною поговорити про рибалку, якщо хочеш. А я можу з тобою поговорити про Шекспіра. Тільки ти навіть не пам’ятаєш, що це англійський поет, а не назва кав’ярні на розі.
Олег щось пробурмотів, але сперечатися далі не став. Щоправда, надовго його не вистачило: вже наступного вечора він повернувся з фітнес-клубу задоволений.
Два пробні заняття йому подарував товариш, тож він вирішив спробувати.
– Тренер сказав, що в мене непогана форма! – гордо оголосив Олег. – Тобі теж давно час починати.
– Я можу ходити в басейн.
– Басейн тобі нічого не дасть.
– Чому?
– Тобі треба укріплювати м’язи й скидати вагу.
– Оце так? А де ти диплом тренера отримав?
– До чого тут диплом? Я ж уже двічі був у залі, поговорив із тренером.
– Два рази – це справжній досвід!
– Ти знову все зводиш до жартів.
– Бо ти мені розповідаєш, чим я маю займатися! А сам у цьому нічого не тямиш!
– Я хоча б намагаюся тобі допомогти.
– Тоді допоможи грошима на абонемент, – спокійно сказала Оксана. – Я сама вирішу, куди мені ходити.
На цьому розмова й завершилася: Олег прикинув, що з його боку допомога можлива хіба що порадою, і вчасно прикусив язика. Втім, протримався він буквально до вихідних.
– Знову Денис сидить за комп’ютером! Треба б його кудись записати, – пробурмотів Олег, дивлячись на сина.
– Куди? – примружилася Оксана.
– Ти мене питаєш? Це ти маєш цим займатися.
– Чому?
– Бо ти з ним більше часу проводиш.
– Авжеж! І я точно знаю, чим живе син. А ти, схоже, брав участь у його житті лише один раз: коли планував.
– Тату, я взагалі вже пів року ходжу на бадмінтон, – озвався Денис. – Хіба ти не бачив ракетки в передпокої?
– А… То це… Бачив. Так… – Олег почервонів. – Я про нормальний спорт. Боротьба там, чи атлетика…
– У нього школа до третьої, потім англійська, домашні завдання, бадмінтон. Якщо хочеш щось міняти, вибирай сам. Сам домовляйся і сам вози.
– Чудово! Будь-яка розмова закінчується тим, що я всім щось винен!
– Поки що, за твоїми словами, винна я! Ти сам постійно нас порівнюєш. Ти активний, – я ні! Ти спортом цікавишся, – я ні! Ти розвиваєшся, – я сиджу вдома! Ти з дитиною займаєшся правильно, – я ні! Тобі ще не набридло?
Останнім часом Оксана все частіше ловила себе на думці: їй не хочеться, щоб Олег узагалі приходив додому. Не тому, що вона перестала його любити.
Просто кожен вечір ставав ще однією перевіркою: не так одяглася, мало рухаєшся, занадто багато працюєш, занадто багато читаєш, нікуди не ходиш.
– Знаєш що? – сказала Оксана. – Якщо ти такий розумний, такий розвинений і такий спортивний, тоді доведи.
– Як?
– Я бачила, що другого жовтня буде спортивний онлайн-диктант. Напишемо його разом. Ти ж у нас найкраще розумієшся на спорті.
– Не розумію, навіщо тобі це, – знизав плечима чоловік.
– Щоб ти перестав дорікати мені відсутністю кругозору!
– Добре.
– Той, хто програє, оплачує переможцю абонемент у фітнес-клуб.
– Домовилися, – хмикнув Олег.
– Не передумаєш?
– Оксано, я ж не один рік дивлюся Олімпіаду.
– Тоді тобі буде легко.
– Мамо, а про що ви? – Денис відірвався від ігор.
– Про спортивний диктант, – відповіла Оксана.
– Я теж хочу. Нам у школі про нього розповідали. Там питання про спорт, фізкультуру, Олімпіаду. І взагалі він для того, щоб люди більше займалися спортом і стежили за здоров’ям.
– Добре, – погодився Олег, – писатимемо втрьох.
Оксана прочитала кілька матеріалів про диктант і закрила ноутбук. Тепер залишалося лише один раз перевірити слова Олега ділом.
Другого жовтня вона з Денисом та Олегом зручно вмостилися перед телевізором із ручками та зошитами.
Олег жартував, що Оксана даремно встряла в цю суперечку.
– Тільки не кажи, що питання були надто складні, – мовив він.
– А ти не кажи, що організатори спеціально все під тебе підлаштували.
Олег був упевнений у собі. Він справді багато років дивився спортивні змагання, знав відомих спортсменів, пам’ятав результати багатьох Олімпіад і любив розповідати про все це за столом.
Коли почали зачитувати завдання, він швидко взявся відповідати.
Оксана слухала запитання: щось знала, у чомусь сумнівалася. Син час від часу повторював формулювання і щось пригадував зі шкільних занять.
За якийсь час усе завершилося.
– Ну що, – сказав Олег, – хто там перший?
– Не поспішай, результати будуть увечері, – нагадала Оксана.
– Я й так знаю, хто.
– Побачимо.
Увечері на тому самому каналі опублікували правильні відповіді. Оксана сфотографувала їх на телефон і всміхнулася.
– Ну що там? – спитав Олег.
За кількістю балів першим виявився їхній син. Друге місце посіла Оксана. Третім був Олег.
Він ще раз перечитав результати.
– Стривай. Денис перший?
– Так.
– А ти друга?
– Виходить, так.
Олег глянув на сина.
– Звідки ти це взагалі знаєш?
– Нам у школі розповідають на фізкультурі. Потім ми дивилися фільм про олімпійців. А змагання ми з тобою вдома дивимося.
– Гаразд, – сказав Олег. – Програв так програв.
– Угода є угода, – сказала Оксана.
– Я пам’ятаю.
Наступного дня Олег надіслав їй посилання на фітнес-клуб.
– Обирай.
Оксана відкрила сторінку.
– Я все ж хочу басейн.
– Добре.
– І не будеш казати, що мені краще займатися на тренажерах?
– Не буду.
За кілька тижнів Оксана почала ходити в басейн двічі на тиждень. У ці дні турботи по дому брали на себе син і чоловік.
Одного вечора вона збиралася на тренування, коли Олег повертався з роботи.
– Сьогодні заняття?
– Так.
– До дев’ятої будеш удома?
– Приблизно.
– Добре. Я приготую вечерю.
– Тільки дивись, щоб вона була дієтична. А то ще почнеш бурчати, що я себе занедбала, – усміхнулася Оксана.
– Домовилися, – хмикнув Олег, подумки відзначивши, що басейн — це й справді непогано…
Пишіть у коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!