З дитинства я дружу з Олею, ми народилися в одному селі, після навчання повернулися сюди ж. Зараз є власниками будинку на дві сім’ї, однак з різними входами. Так склалося життя, що зі своїм чоловіком я розлучилася, а Ольга продовжує жити в щасливому шлюбі, виховує двох дітей.
Розлучення мене дуже сколихнуло, я залишилася абсолютно сама з дев’ятирічним сином. Колишній допомагати відмовляється, аліменти не сплачує. Подруга з чоловіком завжди мені допомагали, і з сином, і порадою, і грошима. Вони ставилися до мене як до сестри. І в думках у мене не було її чоловіка. Але, знаєте, життя в селищі важке і чоловіків хороших мало. В основному всі спиваються або вже одружені.
Якось до Ольги зателефонували батьки, скаржилися на здоров’я, то ж вона терміново вирішила їх провідати. Вони далеко живуть, в іншому місті. Зібрала вона молодшу дочку з бабусею побачитися і поїхала на 2 тижні, старша в той час відпочивала в літньому таборі. Чоловік її один залишився і активно став мені допомагати вдома і з сином. Всі дошки прибив, стелаж зробив, дах полагодив. Вечорами нудно йому було, і ми частенько разом то пивка поп’ємо, то просто поговоримо. Якось розговорилися про життя, про чоловіка мого згадали. Мені сумно стало дуже, я розплакалася. Він мене втішати почав, обійняв. І я не змогла втриматися, він був таким теплим. Якось так само все вийшло, закрутилося, і ми ту ніч провели разом. Потім, до її приїзду, ще разів зо три ночували разом. Коли приїхала подруга, ми їй нічого не сказали. Тепер так і живемо, з нею, як завжди дружимо, а з ним зиркаємо одне на одного, але особливо не спілкуємося.
Все б нічого, та тільки я шалено закохалася в нього. Уже пів року минуло з того моменту, а я все ніяк забути його не можу. Думаю про нього, згадую його дотики. Як школярка, їй-богу. Совість гризе мене постійно, а вдіяти нічого не можу. І начебто подругу люблю, і сім’ю руйнувати не хочеться. А може, він до мене і не піде. Ось недавно ми з ним перетнулися. Він напідпитку був, з роботи раніше відпустили. Заходить до мене і давай обнімати, цілувати. Я його питаю: «підеш жити до мене?». А він мені каже: «не можу, дружину люблю і тебе теж люблю». Я його прогнала.
Що робити? Чи то зізнатися подрузі, і виїхати жити в інше місце, чи жити, як ні в чому не бувало. Або все ж відбити чоловіка? Люблю його, не можу так більше. Я все більше до останнього варіанту схиляюся. Розумію, що боляче подрузі буде, що непорядно це, але любов і своє життя важливіше. Що скажете?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
