Все село гомоніло, бо спершу Галина забрала від Олени чоловіка, а тепер і сина.
До цієї ситуації люди ставилися по-різному, але ця новина байдужим нікого не залишила.
Проте сама Галина на пересуди не зважала, вона активно готувалася до весілля своєї донечки.
Тішилася щастям донечки, вірила, що хоч у неї доля складеться краще.
Життя самої Галини легким не назвеш.
Вперше вона вийшла заміж у 18 років, припав до душі їй сусідський хлопчина Михайло.
Весілля скромне відіграли, почали жити, а незабаром і синочок народився.
Все було б нічого, але в селі важко жилося, не було свого житла, то ж Михайло подався з іншими чоловіками на заробітки.
Галина сиділа з піврічним сином на руках в хаті у свекрухи, коли зайшов до них сусід, один з тих, що був з Михайлом на заробітках, і передав лист.
У ньому Михайло просив у Галини і сина пробачення за те, що більше до них не повернеться.
Десь там, у далеких світах, він зустрів жінку і вирішив залишитися з нею.
Галина дивилася то на листа, то на сина, і не могла зрозуміти, як їй тепер жити далі.
Михайло так і не повернувся, але тоді допомогла свекруха.
Вона залишила Галину з онуком жити у себе, а через рік сама невістці підшукала чоловіка.
Галина вдруге вийшла заміж, щоб не надокучати свекрусі.
Хоча і після того, свекруха її підтримувала, як могла.
А коли Галина народила донечку, та відразу почала називати її онукою, і гляділа, наче рідну.
Другим чоловіком Галини став Степан. Чоловік давно був вдівцем, дітей у нього не було.
Спочатку Галину лякала різниця у віці у 15 років, але потім притерлися один до одного.
Сина Степан прийняв, як свогорідного, ніколи слова поганого йому не сказав.
Добре було Галині біля другого чоловіка, хоч і не любила його, але з ним почувалася захищеною.
Та щастя тривало недовго, донечка якраз пішла в перший клас, як не стало Степана.
Все сталося раптово. Галина знову залишилася одна, але тепер уже не на вулиці – хата Степана стала її власністю.
Свекруха і далі допомагала, як могла.
Так і жили. А потім до Галини стала приходити її давня подруга Олена. Та навіть дружкою була у Галини на весіллі.
Пізніше і сама заміж вискочила за Василя, хлопець приїхав з іншої області до них на роботу, та й так і залишився, одружившись з Оленою.
Колись вони були найкращими подругами, а потім обидві поринули у вир сімейного життя.
Та доля знову звела їх, подруги стали бачитися чи не кожний день, одна до одної в гості ходити.
Якось Олена зізналася Галині, що не любить свого чоловіка, і вже давно тишком зустрічається з іншим.
Але ж куди вона Василя подіне, та й двійко синів підростає.
Відтоді Галина і сама почала помічати, що Василь для Олени нічого не значить. Отак жили про людське око.
Олена часто сама відправляла свого чоловіка до Галини, щоб той допоміг їй зробити якусь чоловічу роботу.
Така дружба між сім’ями тривала багато років, вже й діти в обох родинах давно виросли.
А в один прекрасний день село облетіла новина – чоловік Олени пішов жити до Галини.
Отакої, подруга забрала чоловіка. І тільки стихли пересуди, нова новина ошелешила всіх – син Василь одружується з дочкою Галини.
Сенсацію активно підхопили сільські жіночки, які картали Галину за те, що вона в найкращої подруги і чоловіка, і сина забрала.
Але Галина на них не зважала, Василь прийшов до неї жити, коли остаточно стосунки з дружиною були зіпсовані.
А син, ну хіба вона винна, що Андрій прийшов до батька в гості і закохався в її доньку?
Олена на весілля не прийшла і відреклася від сина, який не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці. Вона вважала це подвійною зрадою.
А Галина хоч на старість, але відчула таки смак жіночого щастя, правда, приправленого гіркотою сліз Олени…
