Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їхньої розмови.
Кожна жінка вихваляла свого сина.
Перша сказала: «Мій син такий швидкий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися».
«А мій син, – промовила друга, – співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом».
«А ти що скажеш про свого сина?» – запитали третю жінку, яка нічого не говорила.
«Не знаю, чи можу щось надзвичайного сказати про свою дитину, – відповіла вона. – Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється…»
Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж угиналися, несучи їх на раменах.
Тож вирішили перепочити.
Аж ось до них підбігло троє хлопців. Один одразу почав маленьку виставу: став на руки і почав дригати ногами, потім закрутив карколомні сальта.
Жінки були в захопленні: «Який спритний!»
Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.
Жінки зворушено слухали: «Що за ангельський голос!»
Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плече і поніс, йдучи поряд.
Жінки запитали старця: «Що скажеш про наших синів?»
«Про синів? – здивувався чоловік. – Я бачив лише одного сина».
«Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт. 7,16).
