Як часто ми судимо людей, не знаючи, що насправді відбувається в їх житті? Як часто ми ставимо своє горе вище чужого? Як часто, потонувши в емоціях, ми незаслужено ображаємо почуття інших?
Хірурга викликали в госпіталь. Хлопчик, який потрапив в серйозну аварію, потребував термінової операції. Пробігаючи коридором, доктор наткнувся на батька дитини: «Чому так пізно? ЧОМУ? — в сльозах закричав тато. — Ви що, не знали, що життя мого сина в небезпеці? У Вас взагалі відповідальність є? » Хірург відповів: «Я прошу вибачення, я був відсутній у термінових справах, але приїхав, як тільки зміг. Тепер, будь ласка, заради Вашого сина, заспокойтеся і дозвольте мені оперувати».
Батько не припиняв: «Заспокойтеся? Та які у Вас можуть бути справи? Що якщо Ваш син був би на його місці? Заспокойтеся? Нормально, да?» Доктор, посміхнувшись, сказав: «Я не можу створити диво, але не хвилюйтеся. Я зроблю все, що зможу для Вашого сина». Батька відповідь явно не задовольнив: «Легко говорити, коли сам не залучений в таку ситуацію!»
Після операції хірург вийшов до батьків хлопчика і спокійно сказав батькові: «Все в порядку. Вашому сину вже нічого не загрожує ». Після цього він подивився на годинник і помчав до виходу: «Медсестра розповість Вам подробиці!» — крикнув він, віддаляючись.
Батько повернувся до медсестри і в гніві запитав: «Він у вас завжди такий? Господи, яка зарозумілість! У нього, що, не було і двох хвилин, щоб докладно розповісти мені про операцію?»
«У нього вчора … син загинув в аварії, — зі сльозами на очах сказала дівчина. — Коли ми його викликали, він був на похоронах. Після того, як він врятував вашого сина, він поїхав ховати свого … »
Додати до цього більше нічого. Поділися цією історією зі своїми друзями.
