Колись Тамара Василівна народила сина від чоловіка своєї найкращої подруги, однокласниці Станіслави. Від красеня Миколи. Все життя її совість не знала спокою. Діти виросли, і Тамарин син покохав дочку Стасі і Миколи…
Стася була гарнішою від Тамари, вчилася краще, гарно співала й танцювала. Тома – та тихіша, сором’язлива. Її називали сірим мишеням, тихонею, але дівчатам це не заважало дружити.
Звісно, перший красень школи Микола, на два класи за них старший, обрав Станіславу.
Звісно, Тамара тихо кохала Миколу нерозділеним і приреченим коханням.
Вже коли відома була дата весілля Стасі й Миколи, Тамара наважилася.
Потім, коли згадувала-прокручувала кадр за кадром ту подію-мрію, кращої за яку не знала решту життя, не могла й повірити, що підійшла до Миколи, коли той повертався додому з посиденьок з хлопцями біля сільського клубу… Та щось її підштовхнуло, план достиг у ній, як яблуко на сонці…
– О, Томко, привіт! Що ти тут в темряві робиш?.. – здивувався Микола, побачивши дівчину, що виринула з-під бузкового куща біля паркану його дому. Голос – мужній, веселий, з тими іскринками, від яких мліли всі дівчата села. А Тома – найбільше.
– Тебе чекаю… – Тома притулилася, обвила шию хлопця руками. Відчула легкий хмільний аромат біля його вуст: чоловіче спілкування на суху зазвичай не відбувається. – Не відштовхуй мене… Послухай… Ти ще вільний… Я знаю, що не мій, але потім… Вже не можна буде… Станеш вірним чоловіком, гарним батьком… Я люблю Стасю, вона багато для мене значить… Та тебе люблю більше… Ти – все моє життя… Я не винна, що в мені народилося це почуття до тебе… Я прошу лише єдиний раз зробити мене щасливою, лище єдиний раз… – шепотіла-вкривала дотиками своїх розпалених бажанням губ його шию, обличчя, плечі…
Шепіт дівчини, пристрасть і відданість, що поєдналися в її словах, захват, нестримність, з якими вона його цілувала – такого він навіть від коханої Стасі не знав – все це викликало в ньому нестримне взаємне бажання… Бажання дати цій дівчині те, що вона просить, пізнати її…
Бузковий кущ зітхнув і сховав їх у своїх пахощах, обійняв буйним цвітом, поніс кудись на грішних солодких крилах…
