Історія відомого письменника Річарда Паула Еванса, який після чергової сварки з дружиною, знайшов спосіб, як не розвалити, а навпаки відновити свої стосунки.
Для багатьох людей Річард Паул Еванс – один із найщасливіших людей світу. Батько п’яти дітей, автор кількох бестселерів. Мільйони читачів, які лише чекають нагоди зустрітись на презентації якоїсь його книжки.
Попри такі професійні успіхи, чоловік мав дуже серйозні проблеми в подружжі.
На своїй сторінці в мережі він розповідає…
Моя старша дочка Дженна нещодавно сказала мені:
«Коли я була маленькою, я найбільше боялася, що ви з мамою розлучитеся. Але коли мені виповнилося 12, я вирішила, що може воно і на краще – ви ж постійно лаялися!».
Посміхнувшись, вона додала:
«Я рада, що ви, все-таки порозумілися».
Багато років ми з дружиною Кері вели запеклі бої. Озираючись назад, я не дуже розумію, як ми взагалі примудрилися одружитися – наші характери мало підходили одне одному. І чим довше ми жили в шлюбі, тим сильніше виявлялися суперечності. Багатство і слава не зробили наше життя легшим. Навпаки, проблеми тільки посилилися. Напруга між нами досягла такого напруження, що майбутнє турне в підтримку моєї нової книги бачилося мені звільненням, нехай і тимчасовим.
Ми сварилися так часто, що було вже важко уявити мирне життя разом. Ми огризалися, один на одного, і обидва старанно ховали біль за кам’яними фортецями, які спорудили навколо своїх сердець. Ми опинилися на межі розлучення та обговорювали його не один раз.
Я був в турне, коли греблю прорвало. Ми щойно в черговий раз відчайдушно посварилися через телефон, і Кері кинула трубку. Я відчував лють, безсилля і глибоку самотність. Я зрозумів, що досяг межі – більше мені не витримати.
Тоді я звернувся до Бога. Або зірвався на Бога. Я не знаю, чи можна назвати молитвою те, що я в люті кричав у ті хвилини, але вони закарбувалися в моїй пам’яті назавжди. Я стояв під душем в готелі міста Атланта і кричав Богу, що цей шлюб – помилка, і більше я так жити не можу. Так, ідея розлучення мені ненависна, але біль від спільного життя змучила мене. Крім люті я відчував розгубленість. Я не міг зрозуміти, чому нам з Кері так важко разом. У глибині душі я знав, що моя дружина – хороша людина. І я – хороша людина. Так чому ж у нас не виходить налагодити стосунки? Чому я одружився з жінкою, чий характер так не підходить моєму? Чому вона не хоче мінятися?
Зрештою, захриплий і розбитий, я сів на підлогу прямо в душі й розридався. З темряви відчаю прийшло осяяння. Ти не можеш змінити її, Рік. Ти можеш змінити тільки себе. І я став молитися. Якщо я не можу змінити її, Господи, тоді зміни мене. Я молився глибоко за північ. Я молився на наступний день під час польоту додому. Я молився на порозі будинку, де мене чекала холодна дружина, яка, швидше за все, не кине на мене поглядом при зустрічі. В ту ніч, коли ми лежали в наших ліжках так близько один від одного і водночас так далеко, я зрозумів, що мені потрібно робити.
На наступний ранок, ще в ліжку, я повернувся до Кері й запитав: «Як мені зробити твій день краще?»
Кері подивилася на мене сердито: «Що?»
«Як мені зробити твій день краще»?
«Ніяк, – відрізала вона. – Чому ти питаєш?»
«Бо для мене це важливо. – Я просто хочу знати, як мені зробити твій день краще».
Вона подивилася на мене цинічно, сказавши: «Ти хочеш щось зробити? Відмінно, тоді вимий кухню».
Схоже, дружина думала, що я вибухну від злості. Я кивнув: «Добре».
Я встав і вимив кухню.
На наступний день я запитав те саме: «Як мені зробити твій день краще»?
«Прибери в гаражі».
Я зробив глибокий вдих. У мене в той день справ по горло, і я розумів, що дружина сказала це навмисне, щоб позлити мене. Так і кортіло розлютитися у відповідь.
Натомість я сказав: «Добре». Я встав і наступні дві години чистив і наводив порядок гараж. Кері не знала, що й думати. Настав ранок.
«Як мені зробити твій день краще»?
«Нічого! – сказала вона. – Ти нічого не можеш зробити. Будь ласка, припини це».
Я відповів, що не можу, тому що дав собі слово. «Як мені зробити твій день краще?»
«Навіщо ти це робиш?»
«Тому що ти дорога мені. І наш шлюб теж».
На наступний ранок я запитав знову. І на наступний. І на наступний теж. Потім, у середині другого тижня, сталося диво. При моєму питанні очі Кері наповнилися слізьми, і вона почала плакати. Заспокоївшись, дружина сказала: «Будь ласка, перестань ставити мені це питання. Проблема не в тобі, а в мені. Я знаю, зі мною важко. Не розумію, чому ти досі залишаєшся зі мною».
Я ніжно взяв її за підборіддя, щоб подивитися прямо в очі. «Тому що я люблю тебе, – сказав я. – Як мені зробити твій день краще?»
«Це я маю тебе питати».
«Повинна, але не зараз. Зараз я хочу змінитися. Ти повинна знати, як багато ти для мене значиш».
Дружина поклала голову мені на груди. «Пробач, що поводилась так жахливо».
«Я люблю тебе», – сказав я.
«І я люблю тебе, – відповіла вона. – Як мені зробити твій день краще»? Кері подивилася на мене ласкаво: «Може, ми побудемо вдвох якийсь час? Тільки ти і я».
Я посміхнувся: «Я б дуже цього хотів!»
Я продовжував запитувати більше як місяця. І відносини змінилися. Припинилися сварки. Потім дружина стала питати: «Що б ти хотів, щоб я зробила? Як мені стати найкращою дружиною для тебе?»
Стіна між нами звалилася. Ми почали розмовляти відкрито, вдумливо – про те, що ми хочемо від життя і як нам зробити одне одного щасливішими. Ні, ми не вирішили разом всі свої проблеми. Я навіть не можу сказати, що ми більше ніколи не сварилися. Але природа наших сварок змінилася. Вони стали траплятися все рідше і рідше, їм наче не вистачало злої енергії, яка була раніше. Ми позбавили їх кисню. Жоден з нас не хотів поранити іншого.
Ось уже тридцять років, як ми з Кері одружені. Я не тільки люблю свою дружину, мені вона подобається. Мені подобається бути з нею. Вона потрібна мені, я хочу її. Багато наших відмінностей стали нашими спільними сильними сторонами, а інші, як показав час, не варті наших нервів. Ми навчилися краще піклуватися один про одного, і, що важливіше, у нас з’явилася в цьому потреба. Шлюб вимагає зусиль. Але також вимагає зусиль роль батька, письменство, робота над своїм тілом, щоб підтримувати хорошу фізичну форму, і все інше, що важливо і цінно для мене в житті.
Йти по життю з коханою людиною – чудовий дар. Ще я усвідомив, що сім’я допомагає нам вилікуватися від ран, які наносять найнепривабливіші сторони нашої особистості. У всіх нас є такі неприємні сторони, які ми самі в собі не любимо.
З часом я зрозумів, що наша історія була ілюстрацією більш важливого уроку про шлюб.
Питання: «Як мені зробити твій день краще?» варто задати кожному, хто перебуває у відносинах.
Це і є справжня любов. Романи про кохання (а я сам написав декілька) зазвичай зводяться до любовного томління і «вони жили довго і щасливо», але довго і щасливо не народжується із прагнення володіти та належати коханій людині. У реальному житті любов не в тому, щоб відчувати бажання до когось, але щиро і глибоко бажати йому щастя – іноді навіть на шкоду власному. Справжня любов не в тому, щоб зробити іншу людину своєю копією. Вона в тому, щоб розширити наші власні можливості – проявляти терпіння і турботу заради благополуччя коханої людини. Все інше – просто дурний спектакль егоїзму.
Я не хочу сказати, що наш з Кері досвід спрацює для кожної пари. Я навіть не впевнений, що всім парам на межі розлучення неодмінно варто рятувати свій шлюб. Але я нескінченно вдячний за натхнення, яке прийшло до мене в той день в вигляді простого запитання. Я вдячний, що у мене є сім’я і моя дружина (мій найкращий друг) прокидається поруч зі мною в ліжку щоранку. І я щасливий, що навіть тепер, через десятиліття, час від часу один з нас повертається до іншого, і питає: «Як мені зробити твій день краще?».
Заради цього варто прокидатися вранці.
