22 Листопада, 2024
Коли мені було 17 років, бабусі не стало і вона залишила мені квартиру, а батько думав, що квартира буде його. Загалом, він поставив умову – або я пишу відмову на його ім’я, або щоб пішла з дому

Коли мені було 17 років, бабусі не стало і вона залишила мені квартиру, а батько думав, що квартира буде його. Загалом, він поставив умову – або я пишу відмову на його ім’я, або щоб пішла з дому

Моєї мами не стало, коли на світ з’явилася моя молодша сестра. Виховував нас батько. Мене, молодшу сестру і старшого брата. Але в основному нами займалася бабуся, яка до того ж у міру можливостей допомагала зі своєї пенсії. Жили ми в маминій квартирі. Коли мені було 17 років, бабусі не стало і вона залишила мені квартиру, а батько думав, що квартира буде його.

На той час старший брат поїхав в інше місто вчитися, там і залишився. Батькові не сподобалося, що тепер господинею в домі буду я. Очевидно, на цю квартиру в нього були інші плани.

Загалом, він поставив умову – або я пишу відмову на його ім’я, або щоб пішла з дому. Я подумала, що якщо зараз віддам квартиру, то де я буду жити з майбутньою своєю сім’єю? Я пішла, в чому була. В квартирі залишився тато з молодшою сестрою.

Потім я зустріла Павла. Ми одружилися. Але жили дуже бідно. Перший час ми жили на дачі у свекрухи, я працювала там з ранку до ночі, потім знайшла роботу в кондитерській. Тато зі мною навіть не вітався. Жодного разу він не прийшов і зателефонував. А мені так була потрібна його підтримка.

Через три роки тато сам прийшов миритися. Як виявилося, потім сестра вийшла заміж і подала в суд на його виселення з квартири і йому потрібна була моя допомога. Я допомогла йому в суді. Сестра програла. У підсумку сестра з чоловіком зняли собі житло, а я повернулася в квартиру, яку бабуся залишила мені і забрала батька до себе.

Через якийсь час він знайшов жінку і почав з нею жити. Він нам ніяк не допомагає, навіть онукам подарунки ніколи не дарує і всім каже, що я йому винна квартиру. При цьому, коли його періодично виганяє та жінка, він живе у мене. Я мовчки приймаю, а самій прикро. Я ж нічого поганого йому не зробила і не просила бабусю залишати квартиру мені. Це було її рішення.

Я не знаю, як пробачити його. Коли намагаюся з ним поговорити, він робить вигляд, що не чує або змінює тему. Я знаю, що в старості він буде жити з нами і боюся цього. Зараз мені 35 років, і як бути далі я не знаю. Він мій батько, і мені не вистачить сміливості зробити з ним так, як він колись зробив зі мною.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *