Того дня, я з татом грався на вулицю у пожежну станцію. Мама зварила смачний червоний борщ і покликала нас до столу. Ми трохи захопилися і не одразу зібралися йти їсти. Раптом, нашу гру перервав голосний гуркіт з будинку. Тато кинувся на кухню, а я за ним. Коли я забіг, то побачив, що мама лежить на підлозі і з її рота тече щось червоне.
Тато миттю підхопив її на руки і відніс на диван. Тремтячими руками він набирав номер швидкої і гірко плакав з мамою на руках. Він постійно повторював: “Тільки не йди від мене. Будь ласка, не зараз, люба”. Я взагалі нічого не розумів.
Моя мама завжди була активною жінкою. Вона постійно гралася зі мною і читала на ніч казки. Не знаю як це їй вдавалося, але коли я тікав від неї на самокаті, вона завжди мене доганяла. Потім, вона зазвичай брала мене на руки і високо підкидала.
Та згодом, з нею щось трапилося. Вона стала дуже млявою і слабкою. На вулицю майже не виходила і бавилася зі мною лише у кімнаті. Мені вона пояснила це тим, що всі сили віддала мені, я ж мужчина і маю швидко рости.
Коли приїхали лікарі, її миттю поклали на носилки і понесли до машини швидкої. Тато відвів мене до сусідки – баби Марії, а сам поїхав з мамою до лікарні. Я лише стояв у вікні і дивився, як маму забирають лікарі. В той момент мені зовсім не хотілося гратися. Мені не вистачало мами.
Тато повернувся пізно ввечері. Він сидів на кухні з бабою Марією, плакав і все розповідав. От тільки біда була у тому, що я зовсім нічого не розумів. Казав, що у мами лейкемія і зараз вона впала у кому. А що це я взагалі не знаю. Лікарі не знають буде вона жити чи ні.
Коли тато прийшов до мене, то просто сказав: “Усе буде добре”. Ми пішли додому і він вклав мене спати.
З того часу минуло вже 2 місяці. Тато кожного дня їздив до мами, а ось мене з собою не брав. Сказав, що лікарі до неї нікого не пускають. Та одного дня, йому подзвонили з лікарні. Вони сказали, що всім треба приїхати до мами. Моєму щастю не було меж! А ось тато чомусь сильно плакав. Потім він взяв себе в руки і ми поїхали до лікарні.
Перед тим як зайти до палати, тато взяв мене за руку і сказав:
– Сину, ти в мене сильний чоловік. Збери всі сили і попрощайся з мамою…
Коли я зайшов до палати, то побачив, що мама, геть бліда, лежить на ліжку, а до неї під’єднані десятки різноманітних трубок і шнурів. Я ледве стримувався, аби не заплакати, тому що розумів, що це наша остання зустріч.
– Мамо, привіт. В мене є до тебе велике прохання, будь ласка, повернися до мене! Я буду любити тебе ще сильніше. Мені без тебе самотньо. Ти казала, що віддала всі сили, аби я став сильнішим. То я вже дуже сильний і тепер, я хочу поділитися цією силою з тобою. Візьми, я дам тобі її прямо в руки.
Коли я вийшов з палати, тато сидів з опущеною головою і просто дивився у підлогу.
– Тату, тату! Мама знову буде з нами. Я їй дав трохи своєї сили!
Він не одразу зрозумів мої слова, але коли зайшов до палати побачив, що мама відкрила очі. Він миттю кинувся до неї і з неймовірною радістю в голосі проговорив:
– Люба, ти мене чуєш? Якщо ти мене чуєш, то просто кліпни очима!
І вона це зробила… З того часу, мама почала одужувати. А ми з татом, були найщасливішими чоловіками на землі!
А ви вірите, що таке сильне дитяче бажання могло перетворитися на справжнє диво?
