Ніколи не проси чужої долі. Заздрити – гріх. Разом з долею дається і приречення. Кадар і када (благословення і прокляття) даються разом, в утробі матері, – так вважається.
Але одна жінка про це не знала. Заздрити – страшний гріх! Вона і не заздрила. Вона просто хотіла таку ж долю як у Аміри. Мріяла про неї.
Фатіма народилася в бідній сім’ї. Чоловік у Фатіми теж був бідний. А Аміра вийшла по любові за забезпеченого юнака. У Фатіми діти хворіли часто, у Аміри – росли міцними і здоровими. І прекрасний будинок побудували Аміра і її чоловік. Всі родичі їм допомагали!
Одного разу Фатіма йшла по доріжці, несла важкі відра з водою. Поруч малюк шкандибав, тримався за спідницю. Йде і плаче. А Фатіма в розумі рахує, як розтягнути гроші на їжу і одяг дітям.
Як добре було б мати таку ж долю, як у Аміри!
І Фатіма, звернулася до Всевишнього: “Пошли мені таку ж долю, як у Аміри! Дитинство і юність вже не повернути, але хоч зараз пошли мені таку ж долю!”, – так вона подумки вигукнула і навіть заплакала, як її дитина.
І тут же зустріла сусідку. Дуже сумну. Сусідка сказала: “Таке горе! Знаєш, у нашої Аміри знайшли невиліковну пухлину в голові. Нічого не можна зробити. Воістину, зла доля у Аміри!”. Фатіма захолола. Кинула відра, взяла дитину на руки і притиснула до себе. Стоїть і дивиться на сонце, на зелені дерева, на знайому вулицю.
І молить Всевишнього не давати їй таку ж долю, як у Аміри. Своя є. І треба її проживати і покращувати. І дякувати за те, що є. У кожного своя доля і своє приречення. І ми не знаємо чужої долі цілком, – треба нести свої відра. І йти по своїй доріжці у свій дім…
Анна Кір’янова
