Я народилася в небагатій сім’ї, виросла в селі, рано подорослішала, бо була старшою донькою в багатодітній родині.
Вийшла заміж в 19 років, за хлопця з нашого села, він теж з бідної сім’ї.
То ж старт у нас був не вельми привабливий, добре, що хоч мої батьки забрали бабусю до себе, а нам віддали її хатину.
Ми з Степаном старалися як могли, але розбагатіти нам так і не вдалося.
Чесно кажучи, я цього і не прагнула, бо вважала, що гроші – це не головне, важливо, що ми з чоловіком любимо одне одного і живемо в злагоді.
Степан мій дуже старався, він брався за будь-яку роботу, бо вмів все робити, і в певний час нам стало трохи легше, принаймні, вистачало на найнеобхідніші речі, ми самі з усім справлялися, по допомогу ні до кого не йшли, ні в кого нічого не просили.
Так ми з Степаном 20 років прожили – бідно, але гідно.
А одного разу нас запросили на весілля до сусідів. Ми прийшли з тим, що мали – в конверт поставили суму, яка була для нас необтяжливою.
Та потім, коли відкрили конверти, виявилося, що ми принесли найменше.
І сусідка це рознесла по всьому селу, а в нас такі чутки швидко розлітаються.
Мені було дуже прикро, коли в автобусі чи на вулиці я чула перешіптування людей за своєю спиною.
І так мене цей випадок зачепив, що я вирішила їхати в Італію на заробітки.
Чоловік не дуже хотів мене відпускати, але я йому пояснила, що старатимуся для нашої єдиної доньки – зароблю їй на квартиру, і додому повернуся.
Нехай хоч донька не знатиме бідності, бо ми її з лишком пізнали.
За 5 років на заробітках я зібрала гроші доньці на квартиру.
Купила двокімнатну в райцентрі, але треба ще було грошей на ремонт і меблі, і тому я знову поїхала на заробітки.
Тим часом, моя донька заміж надумала виходити. І за кого б ви думали?
За молодшого сина моєї сусідки! Тієї, яка про мене слухи по селі розпускала, що я їй найменше грошей на весілля принесла!
Приїхала я знов додому, стали ми з майбутньою свахою говорити, що робити будем.
Кажу, може, допоможіть грошима, щоб ми швидше молодятам ремонт в квартирі закінчили.
А вона мені каже, що це я доньку заміж видаю, значить, і квартира, і ремонт, і меблі – все за мною.
От як спілкуватися з такими людьми?
Не знаю, що робити. Зять наче хлопець непоганий, але от як моя сваха себе поводитиме, це вже інше питання.