Про те, як розпущений на кактусі бутон змінив кут зору кількох людей і запустив коло добра.
У однієї жінки розцвів кактус. Ніщо не віщувало. Чотири роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого і неголеного похмільного двірника – і на тобі. А дехто вважає її злісним бездушним стeрвoм. Неправда. У злісних бездушних стeрв кактуси не цвітуть. Джерело
І в думах про кактус вона відтоптала ноги похмурому чоловікові в метро, але не набуркотіла йому (а якщо ви такий пан, то на таксі їздити треба!), а посміхнулася:
– Не гнівайтесь, заради Бога, не можу ні за що вхопитися, хочете – наступіть мені на ногу, будемо квити.
І похмурий чоловік проковтнув те, що вже збирався було озвучити. А потім вийшов на своїй станції і замість того, щоб обізвати тyпою корoвою продавщицю, яка заплуталась зі здачею в кіоску, сказав їй:
– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я з ранку теж не сильний в арифметиці.
А продавщиця віддала за просто так два старих журнали і цілу купу старих газет одному дядькові, який, видно, дуже любив читати, але кожен день купував тільки одну газету, дешевше. Взагалі-то, нерозпродане належало списувати, але є методи обходу.
А задоволений дідок пішов додому з оберемком преси. І, зустрівши сусідку з верхнього поверху, і не вчинивши їй щоденний скaндал (ваша дитина тупотить по квартирі, як кінь, виховувати треба!), А подивився і здивувався:
– Як дочка ваша виросла… От не зрозумію, на кого схожа більше – на вас чи на чоловіка? Красуня буде, у мене око досвідчене.
А сусідка відвела дитину в садок і примчала на роботу. І не обгавкала безглузду бабку, яка записалася до невропатолога на вчора а прийшла сьогодні, і сказала:
– Гаразд вам засмучуватися, і я забуваю. Ви посидьте, а я запитаю у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.
А баба не стала погрoжyвати скаргами в усі інстанції до суду з прав людини, вимагаючи у доктора виписати дуже дієві, недорогі і ще не придумані ліки, щоб прийняв – і все, як двадцять років тому, а зітхнула:
– Я ж не зовсім з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, ви мене, доктор, вибачте, бігаю до вас, як на роботу.
А доктор їхав ввечері додому, згадав бабцю і пошкодував її, і подумав, що життя, чoрт його забирай, летить повз, повз, і зупинився біля супермаркету, купив букет та торт і поїхав потім зовсім в іншу сторону.
– Ну що ми всі, як діти, в пісочниці пасочки ділимо, ось я тобі торт купив, тільки я на нього портфель поклав ненавмисно, але це ж нічого, на смакові якості не впливає. І квіти купив, правда, їх теж портфелем притиснуло, пом’ялися може відійдуть?
– Відійдуть, – сказала жінка, – ми їх реaнiмуємо. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся – а в мене кактус розцвів, бачиш?
