Коли у Віри немає Любові…
Коли чоловік був ще дитиною, бабуся завжди казала йому, що в храмі можна знайти душевний спокій і розраду в будь – яких життєвих ситуаціях.
Коли він виріс і стало йому жити якось зовсім нестерпно, згадав бабусину пораду й пішов у найближчий храм.
Там до нього підходить жінка:
– Не так руки тримаєш!
Друга підбігає:
– Не там стоїш!
Третя бурчить:
– Не так одягнений!
Позаду дорікають:
– Неправильно хрестишся!
Потім підійшла ще одна жінка й каже йому:
– Ви б краще вийшли з храму, купили собі книжку про те, як тут слід поводитись, а потім і заходили.
Вийшов чоловік з храму, сів на лавку й гірко заплакав…
Раптом чує він голос:
– Чому ти, дитя моє, плачеш?
Підняв він своє заплакане обличчя, побачив Христа та й каже:
– Господи! Мене в храм не пускають!
Обійняв його Ісус і каже:
– Не плач, вони й мене, буває, до храму не пускають .
Істина в тому: Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви й самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.
Євангеліє від Матвія 23:13
Р.S. : Якось довелось мені чути мудру відповідь монахині – українки, яка жила за кордоном, на питання про те чи треба мати хустку на голові, коли заходиш до храму: ” Ви тут, в Україні, часто особливу увагу приділяєте зовнішнім настановам. Насправді НАЙВАЖЛИВІШЕ – з ЯКИМ СЕРЦЕМ заходите до храму, як СПІЛКУЄТЕСЬ з Богом під час Богослужіння“.
