Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.
Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носика до вітрини.
Її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із виставлених предметів.
Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрасне намисто із блакитної бірюзи.
— Можете його гарно запакувати ? Це подарунок для моєї сестри.
Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:
— Скільки в тебе грошей ?
Дівчинка зовсім не знітилась, зіп’явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й перевернула її. Звідти висипались кілька монет, квиточок, декілька мушлів і ще якісь фігурки.
— Вистачить ? — запитала гордовито. — Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.
Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.
— Прошу, — простягнув її дівчинці. — Неси обережно. Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакуночок, неначе трофей.
Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дівчина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:
— Це намисто куплене тут ?
— Так, панночко. — І яка його ціна ?
— Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.
— Але в моєї сестри було лише кілька дрібних монет. Вона ніколи не могла б заплатити за таке намисто!
Ювелір узяв шкатулку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.
— Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все, що мала.
