Кожна жінка, ставши мамою, починає по-іншому дивитися на своє життя. Вона готова подарувати своїй дитині все найкраще — найбільший шматок торта чи виставу, на яку б з радістю хотіла потрапити в дитинстві сама. Вона хоче зробити своє чадо щасливим. Але при цьому нерідко зовсім забуває про себе.
Колись маму прийшла провідати в пологовому будинку її тітка Ольга Павлівна, на ті часи небувала модниця та красуня. Бездітна. Вона принесла мамі гостинець — пакет стиглої черешні.
«Можна-можна, поки молоко не прийшло», — дружно сказала медсестра.
Мама, крихітна, юна, яка лише народила дитину та страшно голодна, почала наминати черешню, а тітка раптом з глибоким сумом промовила:
– Їж, дитинко, їж, в якомусь сенсі це твоя остання черешня.
– Та що ви, тітонько, відгодую, — і знову можна буде, — весело відповіла мама.
– Річ не в цьому. Тепер ти — мама.
Кожен ласий шматочок, який у тебе є, буде вже не зовсім твій. Ти захочеш завжди дати його дитині!
Мама розповіла мені цю історію тільки одного разу, коли я сама була вагітна старшою донькою.
Тепер я згадую її кожного разу, коли в нас з’являється черешня. Скільки себе пам’ятаю, мама завжди несла мені перші ягоди, навіть якщо везти далеко, навіть якщо це її хтось пригостив.
З усіх вечірок і банкетів приносила мені в серветці все, що могла понести: цукерку, пиріжок, дефіцитний персик, цікаву мармеладку, кавову жуйку.
У нас в сім’ї це назвали «синдром останньої черешні».
Він прекрасний та жахливий водночас.
Прекрасний тому, що дозволяє виховувати найщасливіших дітей на світі (як ми з сестрою), і ще він пов’язаний з таким гострим почуттям любові, що здається, серце зараз розірветься.
А жахливий тому, що твоя, по-справжньому твоя черешня, дійсно залишилася в далекому минулому, і твоє серце завжди не на місці. Ти боїшся недодати, недодарувати, не розділити якесь задоволення з дитиною.
У кожної мами, незалежно ні від чого, має завжди залишатися в житті радість, яку вона зі спокійною душею ні з ким не зобов’язана ділити.
Спокійно насолоджуватися, чим завгодно, і розуміти, що у дітей точно все є — або буде, коли прийде час.
Кожна мама з «синдромом останньої черешні» повинна хоча б раз на рік купити собі морозиво та з’їсти його, не кажучи про дитину. Поїхати у відпустку без дітей — і без докорів сумління.
Погуляти по парку та покататися на каруселі, тому що їй цього зараз захотілося, а не за компанію та не заради дітей.
У дитини має бути здорова мама!