Олі 45 років, в її юності, батьки завжди твердили їй одне і теж: «Донечко, головне вийти вдало заміж …» що ж, так і сталось.
Оля в 20 років вийшла заміж за чоловіка, який був не набагато її старше, чоловіка якої їй з самого дитинства підготували батьки, мовляв, успішний син подруги, який в майбутньому стане дуже багатим.
«Так я і зробила, я послухала батьків, і вийшла за нього заміж, я не любила його, я зробила лише те, що мені сказали, так роблять всі, любов не найголовніше.
А взагалі, «стерпиться злюбиться», зате скільки плюсів: квартира буде, грошей кури не клюють, діти вчитимуться в кращих закладах, та й мені працювати не доведеться, все це здорово, але … »
Коли я тільки вийшла заміж, все було навіть непогано, ми їздили відпочивати в різні країни, подорожували, він купував мені дорогі подарунки, батьки були щасливі, квартира в центрі міста.
Через кілька років у нас з’явилася дитина, а потім ми стали замислюватися про другу, так як гроші щоб їх поставити на ноги є.
Я не думала про кохання, про почуття, мені здавалося, що так і повинно було бути, звичайна сім’я у якій все є, але тепер мені 45 і я зрозуміла, що втратила свою молодість на нелюба, зрозуміла я це рівно тоді, коли вийшла на роботу після декрету, почала спілкуватися з іншими чоловіками, і пізнавала інших людей, у мене були симпатії, були якісь почуття, які раніше я ніколи не відчувала.
Мені було соромно, що я роблю, що я спілкуюся з іншими, і що мій чоловік не викликає у мене ніяких емоцій, він ніби мій сусід, з яким ми живемо, у нас спільні діти і у нас купа грошей.
Розповідаючи все через час це своїй мамі, вона сказала мені, «ти вийшла за багатого, терпи, я терпіла, і всі жінки повинні терпіти». А що, краще б вийшла заміж за бідного Богдана, який тобі подобався?
І що б у тебе було? Нічого! Твоє майбутнє було б зіпсовано, твої діти бідно б жили, і сама б ти не мала того, що маєш зараз.
Я задумалась…
Так, нехай я б бідно жила, нехай ми зводили кінці з кінцями, але зате разом б все це пережили, нехай у нас буде дитина, у нього не буде кращих іграшок і кращої одягу, але зате він би бачив, що росте в люблячій сім’ї , де батьки люблять один одного і де люблять його, зараз то, чоловік мій улюблений працює і його будинку не бачити, діти бачать його пізно ввечері, і то, не завжди.
Зараз міняти щось пізно, буде соромно перед батьками, перед дітьми і перед усіма на світі, залишається терпіти до кінця.
Так що, мамо, дякую за зіпсоване життя!
Фото ілюстративне з вільних джерел.
