Сократ, великий філософ і багатодітний тато, як ви пам’ятаєте, обожнював вийти на площу і поставити складне питання своїм сучасникам. Одне з таких питань я спробувала винести на загальне обговорення в наші дні. Ось, що з цього вийшло.
Був звичайний осінній вечір. Домочадці розбрелися по своїх кімнатах. Я читала Сократа. Одне питання мене приголомшило. Він питав: «Якщо буде пожежа, і можна врятувати лише когось одного, кого врятуєш дружину або одну дитину?». Всі чоловіки відповіли: «Дитину, звичайно». Сократ сказав: «А я врятую свою молоду дружину. Ми погорюємо разом, і вона народить мені ще дітей. А якщо спасу дитину, то горе буде і мені, і йому. Вона своїм виглядом буде завжди нагадувати мені про трагедію. А сама дитина втратить і братів-сестер, і маму, а потім обзаведеться мачухою, яка не зможе її любити як любила мама». Звичайно суперечки не вщухали довго.
Мені стало цікаво, що відповість мій чоловік. Запитала, не відриваючись від читання, він відповів: «Дитину. Всі врятують дитину. Вона беззахисна і… ну, не знаю, буду рятувати всіх, але якщо одного, то дитину». Я йому розповіла про Сократа. Він відклав газету. Весь вечір ми обговорювали це питання. Воно виявилося нереально складним.
Вранці обидва вирушили на роботу, діти в школу і дитсадок. День у мене був насичений, про Сократа я не згадувала. Нагадав чоловік, увечері: «Я думав мене на роботі вб’ють сьогодні. У перерві, за обідом завів розмову про Сократа, поставив його питання колегам. Відповіді були очевидними. Я сказав, що ввечері і сам так відповів, але з ранку поміняв свою думку, Сократ переконав своїми доводами» (для мене це стало одкровенням). За словами чоловіка всі перестали їсти. Почали кричати і доводити, дзвонили друзям і народ підходив з інших відділів. Нарешті, покликали жінок з бухгалтерії, і ті теж, в один голос, стали говорити: «З глузду з’їхав? Дружину поміняти можна на іншу. Дитина – твоя кров!». Порятунок прийшов у вигляді начальника. Той виявив відсутність всіх працівників на місцях в робочий час, примчав на голоси і розігнав несанкціонований мітинг.
Чоловік повернувся до роботи і виявив пенсіонера, свого товариша по службі, на робочому місці. Той в диспуті не брав участі, обід пропустив в силу свого трудоголізму, та й тугий був на вухо стариган, не особливо на роботі з ким спілкувався. «Чого всі кричали то? Премію скасували чи що?», – присів перепочити ветеран. «Так, ні, тут філософський диспут виник…», – чоловік і йому поставив запитання. А дідок був сім’янин, до речі: з дружиною сорок років разом, три сина, кожному будинок будував своїми руками, п’ять онуків, всі люблять його, в гості ходять.
Старий задумався: «І що, всі сказали дитину виберуть, рятуючи? А я б бабку свою вибрав! Діти, вони – гості в родині, виростають і розлітаються з гнізда. Так, люблять мене, і я їх, ходять в гості. Так, тільки кожен – відірваний шмат. А з жінкою своєю я і вмирати буду».
Мудрість цього старого потрясла. Подумалося, може тому у нас стільки розлучень, що не цінуємо ми сім’ю правильно. Може, головне не наші діти і заради них все? Може, всі будуть щасливі, лише коли батьки цінуватимуть один одного понад усе?
