Настала субота. Ця субота співпала з моїм днем народженням. Своїм батькам я нічого не говорила, хотіла зробити сюрприз.
Зібралися гості, святкували мій день. Та даремно я виглядала у вікно, вибігала на вулицю. Іван не прийшов ані в суботу, ані в наступні дні на очі не показувавсь. Одна думка мене бентежила: «Що буде, коли мати довідається, що я чекаю дитину?» В невідомості минув місяць. Я працювала в магазині. І ось до нього зайшов Іванів брат. Розмовляє зі мною про те, про се, все вичікує запитань, а я мовчу. І тут він сам сказав, що Іван одружиться зі мною тільки тоді, коли я з батьками його добре попрошу про це.
Земля попливла під моїми ногами… Вибігла на вулицю подихати свіжим повітрям. А в цей час повз мене біг хлопчик. Дитя спіткнулось і впало. Я миттю його підхопила і мовила: «Тільки не плач! Чоловіки не плачуть!» І тут дитина обхопила мене за шию і закричала: «Мамочко! Де ти так довго була!»
Дитина плаче, горнеться до мене, обіймає, гладить, а поруч стоїть чоловік, дивиться на нас, нічого не розуміючи. Хоче забрати хлопчика, а той не йде від «мами». Мужчина уважно на мене подивився і запитав: «У тебе якесь горе? Поділися, легше стане». І я поділилась, наче неживому розповіла про все…
Чоловік уважно слухав, дитина заснула в мене на руках, мабуть, довгою була розмова. Вислухавши мене, Георгій, так звали чоловіка, сказав: «Нікуди ти не підеш і ні про що просити не будеш. Вийдеш заміж за мене. Мій син не спроста до тебе кинувся, мабуть, така доля наша. Моя дружина померла від пологів, і я сам його виховую»…
Сашкові на той час було три рочки. Він часто питав тата, де мама, адже дітей із садочка забирають мами. Йому казали, що мама в лікарні й скоро прийде. Георгій, прийшов до батьків, попросив моєї руки. Та село є село. Звістка про те сватання розлетілась миттєво. І, звичайно, дізнався про нього Іван. Прийшов і спогорда заявив, що все це я влаштувала, щоб його провчити, бо, мовляв, кому я така потрібна. На все те я нічого не відповіла, повернулась і пішла геть. Іван не давав мені з Георгієм проходу. Та одного разу Георгій уважно вислухав його і твердо сказав: «Я люблю цю дівчину, люблю її такою, яка вона є. Саме така вона мені потрібна. А дитина не тільки твоя, а й її. В неї — дитина, в мене — дитина, дасть Бог, і своїх матимемо!». Я ніколи не забуду тих слів. Того ж вечора Іван з батьками, з хлібом-сіллю прийшов мене сватати й… а я відмовила. Він змінився з лиця. Просив, молив мене простити його, повернутися до нього, бо він того не переживе. Іван прохав не губити життя, не йти за нелюба. Так, Георгія я ще не любила, а Івана вже не любила. В моїй спустошеній душі не було ніяких почуттів.
Ось тільки прикипіла я серцем до Сашка. Він так боявся, щоб мама знову не захворіла і не залишила його надовго. Заглядав у вічі, часто запитував; «Мамочко, я ж слухняний хлопчик, правда?» Йду в магазин — він зі мною. Куплю хліба, а він за торбинку і несе. Вона по землі волочиться, а малий старається, мамі допомагає. Засинав, тримаючись за мою руку. В свої три роки він сам умивався, вдягався, чистив зуби, з’їдав їжу, що тато залишав для нього на столі, мив посуд і тихенько грався у кімнаті, чекаючи на нього. Було у нас із Георгієм весілля. Він купив мені чудове вбрання, ніс на руках, наробивши дива на все село! Гучним, багатолюдним було наше весілля.
А ось початок сімейного життя соромно згадати… Як я йому душу тріпала! І став не там, і повернувся не так, і глянув не так… Господи, прости мене за всі ті гріхи! Адже Георгій, попри все, ніколи голосу на мене не підвищив! Коли народився хлопчик, передчасно, недоношений, все робив Георгій. Навіть уночі вставав до Олежка. І тільки тоді в мені пробудилося почуття любові до чоловіка. З того часу стали жити душа в душу. А через п’ять років народилася наша донечка Наталя! Давно повиростали діти. У кожного своя сім’я, а ми щасливі дідусь і бабуся. Маємо п’ятьох онуків, а закохані одне в одного, як молодята! Все життя я спокутую провину перед чоловіком за той, перший рік життя.. А Іван? Кілька разів одружувався, розлучався, а згодом виїхав кудись. Як склалося його життя — не знаю. Щоправда, кілька разів надсилав гроші, які ми одразу ж повертали. Непроханий і небажаний приходив на весілля свого Олега. Та син сказав йому, що знає і пам’ятає лише одного батька — Георгія.
