Дружина вставала на півгодини раніше за чоловіка і кашу йому варила. А потім будила чоловіка, він їв цю кашу і йшов на роботу. А дружина працювала з обіду у музичній школі. І могла неквапливо випити кави та поснідати.
Сестра дружини приїхала та жахнулася. “Ти, – каже, – Іра, перетворилася на прислугу. Це життя з аб’юзером, ось що це таке. Спочатку ти йому кашу вариш, а потім він тебе не цінує. Це прямий зв’язок. Не жертвуй собою, не надривайся, не вари кашу.” Нехай сам собі готує. Так буде справедливо, без співзалежності!”.
Дружина була молода і вразлива. І чоловікові сказала, щоб він сам сніданок готував собі. Бутерброд чи яєчню, – що хоче. А сама залишалася в ліжку, як радила сестра, фахівець із шлюбних стосунків.
Чоловік покірно готував собі бутерброд і йшов на роботу. Але успіх залишив його. Проект перестав виходити, виникали затримки, гроші губилися, він припустився помилок, які треба було виправити… І сам він почав хворіти і покашлювати. І настрій у нього так собі став. Переживав через роботу, звісно. І через низку неприємностей.
Іринці шкода чоловіка стало, свого Микиту. І вона знову почала кашу варити. І успіх повернувся! Чоловік поїсть і все гаразд. Все в нього йде добре.
Хоча сестра дружини дуже сердилась на слабоволість Іри та потурання егоїзму нарциса Микити. Вона все випитувала, коли дзвонила. І так це Ірині набридло, що вона сестрі перестала розповідати про своє життя.
Справа не в каші. То був їхній маленький ритуал, спільний щасливий символ. Це був захист та любов, ранкова зустріч та ніжне прощання. Їжа, приготована коханою та люблячою жінкою, воістину чудодійна. І Микита йшов щасливим, ситим, спокійним.
Кожна сім’я має свої маленькі ритуали, символи, звички. Вони об’єднують і приносять щастя, захищають та зміцнюють любов. Хай будуть. А чужим знати це не обов’язково. Щоб не зруйнувалося наше щастя, не пішли радість та достаток.
