Мої діти завжди довіряли мені. У мене їх троє: два хлопчики і дочка. Останнього сина я народила в 37 років з великою різницею зі старшими дітьми.
Природно, все життя працювала, але на себе якось мало витрачалася – більше для дітей та в будинок, для затишку. Нікуди не їздила, ніде не була … а хотілося …
До заміжжя я завжди у відпустку кудись їхала … І чоловік начебто за всіма мірками був непоганий: не пив, не курив, все в будинок … але “мудак”. Коли мені виповнилося 55, діти вже всі встали на свої ноги, і я зрозуміла, що не хочу більше так жити … У чоловіка дороге хобі – полювання: три породистих гончаки, багато різної зброї, намети-рації, а я не можу собі кота вдома завести, чоловік їх не любить … і багато чого він не любить з того, що я люблю.
У вересні (це було 6 років тому) я вийшла на пенсію (але продовжую працювати там же і тепер) і відразу запропонувала йому розлучитися, з однією умовою – я дарую йому свою 1 \ 2 трикімнатної квартири, залишаю йому гараж, машину, дачу, все в будинку і всіх його собак зі зброєю в обмін на двокімнатну для мене … Він погодився, так як до того часу відносини вже майже зникли, дітей вдома не було, а особисто для нього мені нічого вже не хотілося робити …
І ось в листопаді я переїхала в свою “двушку” … З однією валізою … в порожні стіни … Я така була щаслива! Почала поступово робити ремонт: сантехніку поміняла, вікна, двері і так далі …
У розлученні ми вже 6 років, і тепер я щороку їжджу на море, ходжу на концерти, їжджу на різні екскурсії в інші міста. Я завела собі двох кішок-сфінксів. Я прекрасно ладжу зі своїми дітьми. У мене зараз такий спокій в душі, я думаю, що настав найкомфортніший період в моєму житті і я нічого не хочу міняти. Я не хочу більше заміж – я була там 33 роки …
Мені у вересні буде 61 рік. Історія ця – справжня, і я сподіваюся померти не завтра … (Надія).
