Одна жінка похилого віку розповідала, що в житті їй дуже пощастило. Їй дісталася добра свекруха. І це визначило долю та життя на довгі роки вперед. Це саме везіння – адже свекруху не вибирають. Вона до чоловіка додається, так би мовити. А в селі – тим більше. Так уже було заведено.
До весілля молода дружина зі свекрухою мало спілкувалася, просто познайомилася. А після весілля опинилась у будинку свекрухи. Тоді всі разом мешкали.
Весілля було скромним і бідним. Розписалися у сільраді, поїли вінегрету та холодця. Родичі прийшли, звісно. Подарували бідні подарунки – тоді люди бідно жили. Ковдру подарували та каструлю.
У цій каструлі молода дружина зварила кашу. Так теж було заведено другого дня після весілля. Кашу треба зварити і свекруху пригощати, – а та вкаже на недоліки. Навчить розуму. І одразу покаже, хто в хаті господиня!
І це вийшла огидна каша, чесно кажучи. Від хвилювання, від чужої печі, від незвичної уваги. З лави дивилася сусідка, щоб потім розповісти всім, як свекруха Віра Петрівна поставила на місце молоду невістку.
Свекруха взяла ложку і почала їсти кашу. Похмуро так. Пересолену, комкувату, трохи підгорілу… Все з’їла. Ложку облизала. І каже: “Давай, Оленко, другу миску клади! Як же смачно! Молодець ти, Оленко!”. І другу миску з’їла на очах здивованої сусідки.
І все стало зрозумілим і не страшним. Добра свекруха дісталася. Це одразу зрозуміло, по каші. Кашею не лише невістку перевіряють, а й свекруху. Виходить, так.
І Олена щасливо жила з чоловіком у бідній хаті. А потім і у гарному будинку. Вивчилася заочно на агронома. Тому що свекруха допомагала з дітьми та й з харчуванням допомагала. І чоловік вивчився. І діти виросли здоровими та добрими. І все життя вони прожили зі свекрухою, яку Олена Іванівна називала мамою до кінця її днів.
Вона вдова була, свекруха. І одна на ноги поставила трьох дітей. Просто добре серце. Яке допомагає нам доїсти неприємну кашу та похвалити, якщо від цього залежить щастя іншої людини. Ось у цьому випадку доїсти та похвалити. Лише в цьому.
Це не брехня і не лукава ввічливість. Свекруха ніколи не брехала і ввічливістю не страждала. Все говорила просто в лоб. І цей голос досі підтримує літню, дуже літню жінку, яка колись зварила огидну кашу для свекрухи. А отримала захист та любов, які завжди з нею.
