Вони разом прожили 11 років. Похолоднішало. Ну, в сенсі, стосунки похолоднішали, але все одно жили — не тужили.
Якось вони разом із чоловіком поїхали на ювілей до його партнера. Юля заморочилася — і майже добу пекла медовик із фірмовим коньячним просоченням.
Приїхали. Піднялися на потрібний поверх. У коридорі темно (лампочка перегоріла).
Подзвонили у двері. Юля – з тортом на руках. Але тут у неї – ось невдача! — панчоха сповзла. Вона поставила пиріг на коридорну тумбочку, сама присіла усунути непорозуміння.
— Оооооо!!!! — радісно закричав партнер, відчинивши двері. – Дивіться, хто приїхав!
І втягнув Юлиного чоловіка у квартиру. А Юлю не втягнув – не помітив. Двері зачинилися.
Юля залишилася в тамбурі, з підтягнутими панчохами на ногах та з тортом у руках.
Спершу було смішно. Тепер вони зрозуміють, що вона не ввійшла, і злякано вхопляться її, і винувато відчинять двері.
Юля вигадувала кумедну фразу: що скаже, коли її знайдуть.
— Доставка тортів! – Наприклад, як варіант. І всі засміються.
Тримати торт було тяжко, але вона тримала. Не хотіла псувати жарт. Але час минав. І ніхто (ніхто!) не схопився і не спитав у чоловіка: «А Юлька твоя де?» І чоловік, головне, чоловік! Він скільки хвилин тому увійшов?
І йому добре одному, і немає дискомфорту типу «чогось не вистачає». Або когось. Усіх вистачає. Є дружина – немає дружини – жодної різниці. Порожнє місце.
Юля тримала торт. Минуло півгодини. Стало зовсім не смішно.
Було сумно, прикро і так безглуздо.
Жах…
54 хвилини.
Юля простояла у тамбурі 54 хвилини. Зрештою, у неї задзвонив телефон.
— Ти де? — весело запитав чоловік.
Весело! Йому весело!
— Я за дверима.
— Як за дверима? Досі? А чого не зайшла?
— А навіщо вже? – Запитала Юля.
— В сенсі? Не зрозумів.
Рипнули завыси. Чоловік відчинив двері.
— Доставка тортів! – Промовила Юля і простягла чоловікові пиріг.
Той розгубився і від розгубленості взяв.
— Там фірмове просочення, ріжте акуратно, гострим ножем. Прощай…
Юля розвернулась і пішла додому. І за місяць розлучилася.
